– Так, кажеш помер Іван Петрович на сімдесятому році? А написав усього три твори? – приступає до мене Хомівна – “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Москаль чарівник”.
– Якщо бути точною, не три, а чотири, – знехотя відбиваюсь, – усього три п’єси написав Бомарше.
-І що це за четвертий твір? Чому не знаю?
– Бачиш, 1804 року Іван Котляревський написав «Пісню на Новий 1805 рік пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну».
– Ага, зробив таки цьом «туфлі папи», поклонився ліжкопартнеру, пробач, спонсору!
– Яка ж ти, сусідонько, радикалка! Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна.
– А це ж «брильянтовий князь»? Той, який своєю золотою каретою, брильянтовими ґудзиками доводив до екстазу Париж?
– Ні, Хомівно, то Олександр Куракін, рідний брат Олексія. 
Так він виховувався разом із цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом. Він, вічний холостяк, змальований нашим Володимиром Боровиковським.
– Олексій Куракін – прототип героя роману “Війна і мир” князя Василя Куракіна. Олексій Борисович був генерал-губернатором Гетьманщини (1802—1807).
Разом із дружиною Наталією (уроджена Головіна) 
цей гордий фаворит двох імператорів любив дарувати людям добро. Без фальшивих промов і перерізання стрічечок він вкладав власні кошти у справи, наприклад, такі:
– відкриття «будинку для виховання бідних шляхтичів» у Полтаві, де навчалися майбутній математик М. Остроградський і художник А. Мокрицький, а на посаді наглядача з 1810 по 1835 рік тут працював Іван Петрович Котляревський;
– перших гімназій у Полтаві та Чернігові, першого технічного училища в Чернігові;
– генерал-губернатор у 1805 році створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Там вирощували лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві;
– будівництво каналу на р. Остер;
– створення в Полтаві міського саду, частину якого генерал-губернатор отримав від Семена Михайловича Кочубея, а іншу — купив сам і подарував місту.
– Слухай, так цей князь скільки зробив для народу, що заслужив оду… Нам би таких.
