Микола мав цікаве прізвище – Француженко, але воював за Україну, для України та Україною жив і для неї працював.
У неділю, 28-го жовтня 2007 року, в місті Сілвер Спрінґ біля Вашингтона серце Миколи Француженка зупинилося вп’яте. Покійний осиротив дружину Ярославу, синів Руслана й Олександра, доньку Роксану з родинами, в тому й троє внуків і одну правнучку. Дуже радів, що наймолодшому внукові дали його ім’я Микола.
Український радіожурналіст, редактор, публіцист Микола Француженко народився 25-го листопада 1923 р. у м. Краснокутськ на Слобожанщині у родині спеціаліста-інженера військової техніки та зброї. Немовлям втратив матір, через п’ять років батько одружився вдруге. Дитячі роки провів у Києві, одначе, щасливого дитинства не мав. Перед Другою світовою Микола мандрував із батьком містами СРСР, учився у різних школах, найдовше в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Кам’янець-Подільському; на Кавказі, у Криму. Середню школу Микола закінчив у Житомирі 1940 року.
У 1938 р. батька заарештували, Микола став сином «ворога народу». Родині заборонили жити в столицях республік, навіть в обласних і районних центрах. До цього лиха додалося ще одне: його покинула мачуха. Миколою заопікувались батькові друзі. Батько просидів 21 день у камері смертників, але його не розстріляли, бо саме тоді арештували наркома Єжова. Потім ще двічі батька засудили до 10 років тюрми, але звільнили в 1939 році.
Він не пішов слідами батька, вирішив стати лікарем. 1940-41 рр. вчився в Харківському медичному інституті, встиг перед війною закінчити перший курс. Йому пропонували їхати в Середню Азію, а коли відмовився, відіслали до піхотного училища середнього комскладу в Тамбові. 1942-го почалася воєнна епопея молодого лейтенанта: контузія, важке поранення, німецький полон.
Перші оповідання написав у таборі військовополонених. Таких Сталін назвав зрадниками. Микола не міг погодитись із несправедливим осудом. При першій нагоді старшина став до лав Першої Дивізії Української Національної Армії під командою генерала Павла Шандрука. Здався в полон британцям у 1945 р. в Австрії. Велика кількість її складу на чолі з командиром дивізії генералом Кратом здалася в полон британцям у Північній Італії, звідки полонених було передислоковано до Ріміні (Італія), а згодом до Англії, де у вересні 1948 року вони були звільнені з полону. Працював у фермера, на текстильній фабриці, на цегельні, потім став співвласником і директором підприємства з виробництва літнього взуття. Микола був здібним бізнесменом.
Невдовзі Микола Француженко працював на радіостанції «Визволення» в Мюнхені (1957-1962), згодом перейменованій на Радіо «Свобода». Кар’єру розпочав головним режисером (продюсером), диктором і автором радіоскриптів. Коли працював головним продюсером українських радіопрограм у Мюнхені, виступав у епізодичних ролях у фільмах німецької телекомпанії: у ролі радянського сержанта в телефільмі «Останній бій над Шпреє». Виконував різні ролі під час синхронізації фільмів: німецькою мовою перекладались кінофільми різних країн (Англії, США, Франції).
З Німеччини до Нью-Йорка переїхав із родиною: Микола Олександрович одружений із дочкою протопресвітера Ігоря Губаржевського – Ярославою. Микола працював і вчився. Працював для Радіо «Свобода» як керівник нью-йоркської української редакції. Ветеран 1-ої дивізії УНА у Норвічському університеті отримав науковий ступінь магістра.
В американському державному радіомовленні українською мовою Француженкові належить пальма першості в кількох ділянках.
По-перше, 20 липня 1969 р. він був першим диктором, який без жодного тексту під рукою, дивлячись на екран телебачення Державного управління з питань космосу і аеронавтики, повідомляв у живий ефір про експедицію «Аполлона ХІ» – висадку американських астронавтів Ніла Армстронґа та Едвіна Олдріна на поверхню Місяця.
По-друге, він був найпопулярнішим серед слухачів в Україні диктором; спочатку на радіо «Свобода», а згодом на «Голосі Америки».
Микола Француженко – дійсний член УВАН, член ОУП «Слово» та Національної спілки письменників України викладав історію й літературу в суботній школі українознавства ім. Т.Г.Шевченка для дітей з Вашингтона та околиць; читав курс літератури на літніх учительських семінарах, які щороку влаштовує Шкільна Рада УККА.
Він писав: «А щодо моєї праці на радіостанції «Голос Америки», то, одверто кажучи, я ніколи б не залишив її в 1990 році, якби в четвертий раз у моєму житті не зупинилося серце і не почав все загрозливіше активізуватися глибоковенозний тромбоз у лівій нозі.
Серце ж у мене зупинялось в Одесі в 1936-у році, коли важко захворів на шкарлятину з різними ускладненнями.
Зупинилося 1946 року в Ріміні, якраз перед прем’єрою «Господині заїзду», в якій виконував роль Мірандоліни.
Зупинилось в Англії в 1949 році.
І зупинилось біля Вашинґтона в 1988 році.
Цікаво, що ніде не хотіли сказати тривалість моєї клінічної смерті! Ну й не треба…».
Залишити відповідь