– Сидиш? – Хомівна до мене.
– Сидю!
– І що ти слухаєш? Щось таке знайоме, рідне, а не згадаю…
– Доніцетті… пан Ґаетано із Бергамо.
– Та ні, це ж наше! – не вгаває сусідка.
– «Вправно нам потоптались по генах!». Начебто була людина, всенька Європа про нього відає, а сказати нічого… Думаю, що українців віками перетворювали на еталонних партизан, тих, які говорять правду: «Не знаю!»
– «Козак, філософ, поет» написав Григорій Нудьга про Семена Климовського, автора пісні «Їхав козак за Дунай».
– Навіть прізвище його ми не знаємо. Климов? Климів чи Климовський? А й дійсно, коли народився, хрестився Семен Климовський? Не знаємо: десь на початку XVIII ст. Де? Десь на Слобожанщині.
– Так може його й не існувало?
– Та, ні, був… 1905 року історику Всеволоду Срезневському пощастило відшукати в особистій бібліотеці Петра I два рукописні твори, які підписав «негоднейший раб харьковский козак Семен Климов». Отже, така людина реально існувала!
– «Харківський козак» у серпні 1724 р. відправив самодержцю два трактати «Про правду та великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників».
– Кажуть, що С.Климовський навчався у Києво-Могилянській академії, хоча в енциклопедії «Києво-Могилянська академія в іменах» згадок про Климовського немає.
– Популярність харківському козаку принесло те, що О. О. Шаховський використав його образ у своїй опері — водевілі «Козак — стихотворец». Козак Семен Климовський – автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай», вперше надрукованої 1790 р.
– Їхав козак за Дунай,
– Сказав: — Дівчино, прощай!
– Ти, конику вороненький,
– Неси да гуляй.
– Постій, постій, козаче,
– Твоя дівчина плаче;
– З ким ти мене покидаєш —
– Тільки подумай!
– — Білих ручок не ламай,
– Ясних очок не стирай,
– Мене з війни зо славою
– К собі дожидай.
– — Не хочу я нічого,
– Тільки тебе одного,
– Ти будь здоров, мій миленький,
– А все пропадай!
– Свиснув козак на коня
– — Зоставайся, молода!
– Я приїду, як не згину,
– Через три года.
– Тебе ж, мила, не забуду,
– Поки жив на світі буду.
– Коли умру на війні —
– Поплач обо мні!
– Відомо, що доживав віку Семен у степах Дикого Поля разом із побратимом. Старого козака Климовського застав Микола Левицький з Горацієм і Вергілієм у руках. Пізніше Левицький надрукував у газеті «Украинский вестник» спогад про хутір та поета. Помер Семен Климовський у селі Припутні (тепер у складі с. Мошорине Кіровоградської області).
– Так оце вже тоді імперці позбавляли нас памяті! Уже тоді ми слухняно повторювали «народна пісня», забуваючи автора!?
