Терпіти не можу мобілок. Але Хомівна репетує:
– Ань, рятуй! Панасович перебрали, дві години розповідає про комуністичні назви наших вулиць. Що у нього запитати? Ти кажи, я записую.
– Опаньки, наших б’ють! Панасович – потомственний парторг, пресує моїх колежанок. Хомівно, запитай комуніста, який учився в Києві:
«Яка вулиця носила ім’я товариша Лівера?».
Для надійності додай контрольний постріл:
«Яка назва київської вулиці повідомляє, що на ній митники молотили мзду?»
– Все. Я зараз вийду.
– А Ваша відповідь?
Випливаю і – не бачу Панасовича. Хомівна ж рапортує:
– Почув питання, згадав, що має багато роботи – і вшився. А де відповіді?
– Елементарно, вул. Притисько-Микільська існувала з XVII століття, бо вела до церкви Миколи Притиска (1631 р.) З 1957 року до 1991 року — вулиця революціонера Георгія Лівера (слово з англійської перекладається як “печінка”). Історичну назву вулиці повернуто.
– Ясно, значить, ліверна ковбаса – печіночна, а не “собача радість”? Тепер про митарів!
– Униз по Андріївському була митниця (митник тоді звався – борич, бірюча, бируча). Місце для молотьби?
– Тік.
– Отже, вулиця Боричів Тік. За іншою версією: гора Борич – це давня назва Андріївської гори, з-під якої витікало безліч джерел і струмків.
