25 квітня 1911 р. у Лубнах на Полтавщині народилася Віра Сосюрко (за чоловіком Роїк). Її батько Сергій Онуфрійович Сосюрко, залізничний службовець; дід Віри по батьківській лінії – Онуфрій Микитович Сосюрко, нащадок запорізького козака, з 14 років почав чумакувати (возив на волах сіль із Криму на Полтавщину), 10 років служив у солдатах. Після служби в армії, Онуфрій одружився з селянкою Оксаною Макарівною Клочко. Оселилися у власній хаті в Кобеляках. Працював дід управителем у нащадка гетьмана Сулими, у графині Авінової.
Мати Лідія Еразмівна Яворська, нащадок знаменитих Карпа Значко-Яворського, осавула Лубенського полку, його сина Матвія (Мелхіседека) – ігумена і духовного наставника всіх церков і монастирів Правобережної України, родичка Володимира Короленка, художниця-графік. Далекою ріднею був ще один Володимир – Вернадський, перший президент Української академії наук.
У родині було троє дітей: Віра (1911 p.), Борис (1912 р.) і Євген (1914 p.).
Дівчинку з дитинства бабуня Оксана вчила вишивати. Мала непосида охоче малювала, грала на фортепіано, танцювала.
Хрещеним батьком Віри був письменник Володимир Короленко. Саме він на 7-ий день народження Віри Сосюрко виголосив за святковим столом вірш «Вірочці–Юлі!». А хрещениця подарувала «дяді Володі» свій перший вишитий рушник. Тоді ж мати, Лідія Еразмівна подарувала дочці свій наперсток із кавказького срібла.
Віра закінчила Полтавську Маріїнську гімназію, балетну студію. Після гімназії працювала в Лубенській артілі вишивальниць, почала подавати свої роботи на виставки.
Закінчила Віра річні курси при Московському художньому комбінаті, відвідувала семінари в Горьківському університеті. Свої вишивки вона виставила в 1936 році на Всесоюзній виставці народної творчості у Москві. Заміж за Михайла Роїка Віра вийшла напередодні війни, 29 вересня 1938 року народила сина Вадима.
Радянці доблесно відступили з Лубен без бою, в останній день її чоловік замість того, аби виїхати в евакуацію зі своїм підприємством (він мав бронь), записався розвідником у винищувальний батальйон і залишив місто з останніми відступаючими частинами.
У липні 1941 року Віра Роїк прямувала до військкомату, вона була військовозобов’язана, бо як секретар–машиністка Лубенського міськвиконкому мала допуск до секретних документів. Раптово налетіли фашистські бомбардувальники. Вибуховою хвилею від авіабомби її відкинуло на кілька метрів в урвище і сильно присипало землею. Її знайшли, відкопали непритомною.
Важка контузія, ушкодження хребта, змусили Віру 20 років носити металевий корсет; її ушкоджена права рука майже втратила дієздатність, не в змозі була тримати голку – кілька років майстриня навчала ліву руку вправно володіти голкою, так стала шуйцею, лівшею. Тривалий час Віра Сергіївна відмовлялася експонувати власні роботи, бо «почерк був не її». Мати виносила тоді вишивки на базар, продавала, обмінювала на харчі, що врятувало їх від голодної смерті. Жили, нічого не чуючи про рідних-фронтовиків: двох братів, чоловіка, який був старшиною-розвідником, воював під Сталінградом, на Курській дузі, дійшов до Варшави.
Вірин брат Євген Сосюрка пройшов війну танкістом, важкопораненим евакуювався на Кавказ, де лікувався. Туди ж він у 1944-му запросив родину сестри, ті приїхали в Ставропольський край із голодної України.
Її чоловік ожив, підлікувався, Вадим пішов до школи, закінчив сім класів. І знову брат змінив долю родини: він працював головним інженером Севастопольського морського військового порту і запросив племінника до себе. Вадим вступив до технікуму залізничного транспорту в Севастополі.
У 1952-му вся родина переїхала до Криму. Чоловік помер від фронтових ран, похований у Сімферополі. Віра Роїк викладала у школі рукоділля, керувала курсами художньої вишивки при Будинку вчителя, вивчала стильові особливості вишивок різних областей України. Вона знала понад 300 різних швів, перевагу віддавала рідним, полтавським. Полюбляла червоний колір, що для неї уособлював радість життя. От тільки свої роботи не продавала – дарувала.
Тільки у 95 років Віра Роїк одягла окуляри. Вона мала 140 персональних виставок; її твори зберігаються у 43 музеях планети: музей Шевченка в Палермо (Канада), музеї Варшави, Гейдельбергу.
6 вересня 2010 р. у власній квартирі від раптового запаморочення Віра Сергіївна впала і зламала стегно. Її доправили до лікарні. На хірургічне втручання місцеві медики не зважились. Останній місяць вона важко хворіла. У неділю, 3 жовтня, близько 16 години дня в сімферопольському військовому шпиталі Святителя Луки на 100-му році життя зупинилося серце видатної української вишивальниці Віри Роїк.
Залишити відповідь