3 грудня 1877 року в Перемишлі (нині Польща) народився Степан Рудницький. Батько, Лев Денисович Рудницький, зі старої родини священиків; гімназійний учитель географії та історії. Мати Емілія походила з відомого в Галичині роду священиків-вірменів Таборських. Вона займалася вихованням трьох синів і дочки. Коли батька перевели директором української гімназії у Тернополі, там Степан пішов до школи. У 1891 році сім’я переїхала до Львова. Батько викладав у гімназії. П’ять років по тому від туберкульозу померла мати. Степан у 1895 р. закінчив із відзнакою гімназію у Львові; вступив на філософський факультет Львівського університету.
У 1898-му після інсульту упокоївся батько. Старшому з синів, Левку, було 23 роки, згодом він стане відомим юристом.
Степанові — 22, він студент Львівського університету.
Молодшому Юркові — 14; він стане письменником, писатиме історичні романи під псевдонімом Юліан Опільський.
Сестрі Софії — 13, після навчання у Львівській консерваторії та Віденській музичній академії вона стане власницею кількох музичних шкіл Відня; вийде заміж за професора Станіслава Дністрянського.
У серпні 1899 р. Степан перевівся на заочне навчання і почав давати приватні уроки дітям із заможних родин. 16 грудня 1899 р. Степан Рудницький склав іспити, дістав право викладати географію та історію в українських, німецьких і польських середніх школах і протягом кількох років працював учителем Львова та Тернополя.
Освіту заочник здобував у Львівському університеті; серед його професорів був Михайло Грушевський, під керівництвом якого Степан Рудницький підготував низку наукових розвідок з української історії XVI-XVII ст., надруковані в «Записках Наукового товариства імені Шевченка». Відвідував лекції з літератури професора Олександра Колесси.
У 1901 р. Рудницький отримав науковий ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. Степан Львович учителював у гімназіях Львова та Тернополя. У 1902-му одружився з донькою військового у відставці, вчителькою з-під Перемишля Сибіллою Шенкер (на 4 роки молодшою за нього). Того ж року у них народилася дочка, названа на честь матері Степана Емілією.
Протягом 1903/04 навчального року Рудницький стажувався з географії та геології у Віденському університеті під керівництвом всесвітньо відомого географа та геолога А. Пенка; здійснив наукову подорож до німецьких університетів, де вивчив стан і перспективи розвитку географічної науки. Брав участь у польових експедиціях Інституту географії А. Пенка та Геологічного інституту В. Уліга; отримав звання професора.
Після повернення вчитель географії Степан Львович Рудницький зосередив увагу на проблемах шкільної географічної освіти. Він наполягав на виокремленні курсу «Географія України» в окрему навчальну дисципліну, вважав її вивчення однією з потреб української освіти; був переконаний, що розпочинати вивчення предмета потрібно в початковій школі й подавати молодшим школярам відомості з географії рідного краю, приділяючи особливу увагу географічним екскурсіям. Для учнів початкових шкіл Степан Львович Рудницький створив перший україномовний посібник «Коротка географія України. Фізична географія» (1910 р.). Дослідник був переконаний у тому, що ефективність навчання залежить від якості підручників і від мови, якою вони написані. Для учнів старшого віку педагог присвятив працю «Нинішня географія» (1905 р.).
З 1907 року Степан Львович Рудницький – приват-доцент філософського факультету й керівник кафедри географії Львівського університету. Вперше в історії вищої школи він розробив і викладав курс «Географія України». Читав лекції німецькою та польською, але старанно добирав українські географічні терміни до словника.
З 1908 року Степан Львович Рудницький став професором кафедри географії Львівського університету; одним із перших в університеті читав лекції українською мовою. Цього ж року народився син Степана Львовича Рудницького, названий на честь діда Лев.
У 1911 році став співзасновником «Спортового товариства «Україна»».
У 1912-му прийшла у світ молодша донечка – Ірина (Орися).
Видав фундаментальну працю «Коротка географія України» у 2-х книжках (1910; 1914 рр.), де обґрунтував територіально-географічний статус України як держави. Він писав: «Ми – українці, земля, де живемо, зветься Україна, чи вона під Російською державою, чи під Австрійською, чи під Угорщиною. Бо хоч і ділять її кордони, хоч розірвана вона на шматки, але ж один народ, що її заселяє, з одною мовою, вдачею та звичаями. Та не тільки народ лічить українську територію в одну цілісність. Україна також з нинішніх оглядів мусить бути вважана за виразно зазначену одноцільну територію серед інших територій Європи. Навіть серед незалежних держав мало таких, що могли б зрівнятись з українською такою географічною особливістю». Його твори видавалися у Відні, Берліні, Берні, Будапешті, Бухаресті, Парижі. Його обрали членом Надзірної ради Національного музею у Львові.
У роки Першої світової Степан Львович Рудницький працював військовим географом при австрійському генеральному штабі. Жив у Відні до 1917 р. Потім повернувся до Львова. Був експертом і радником з економіко- й політико-географічних питань при уряді Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Готував офіційні документи для Ліги націй, друкував у європейській пресі статті з проблем української державності, розробив основи військової географії.
Нещасливим видався 1918 рік: через хворе серце померла у 37-річна Сибілла. Степан Львович тужив за Сибіллою, сам виховував дітей. У листопаді 1918 р. Степана Львовича Рудницького польська окупаційна влада звільнила з університету, заарештувала та інтернувала. Кепські справи довели: 25 лютого 1919-го науковець написав заповіт «Моя послідня воля» і доручив другові Івану Раковському та швагрові Станіславу Дністрянському розпорядитися його авторськими правами та майном. Втім, пощастило нелегально дістатися до Відня, де в 1920-1921 рр. викладав економічну географію в Академії зовнішньої торгівлі. Українська письменниця, поліглот Надія Суровцева згадувала: «Був у Відні іще професор Рудницький, справжній вчений, який дійсно цікавиться своєю наукою… ще не старий, він користав з пошани». У 1921 р. професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі. Степан Рудницький став одним із фундаторів Українського Вільного Університету (УВУ) в Празі, створеного 23 жовтня 1921 р., і першим деканом його філософського факультету; викладав тут майже всі географічні дисципліни. Водночас працював у Карловому університеті в Празі, де вів курси з географії Східної Європи, а також у Празькому німецькому університеті. Степан Львович постійно спостерігав за подіями в Україні; одним із перших критикував новий адміністративний поділ радянської України (1923 р.)
Та українець не може жити без України, йому потрібні експедиції по Україні, тому Рудницький надсилає листа українському уряду з проханням дати дозвіл на переїзд. 3 жовтня 1926 року разом із учнями В.Баб’яком, В.Буцуром і М.Іваничуком (усі репресовані) переїхав у Харків, де очолив кафедру в геодезичному інституті. Влада пообіцяла 300 крб. зарплатні (сума достатня у ті часи), звання академіка, надання помешкання та разової допомоги в розмірі зарплати. Обіцянка-цяцянка, але дітей краще залишити сестрі у Празі. Наступного року Рудницький відкрив та очолив Український науково-дослідний інститут географії та картографії; вирушив у експедицію по Дніпру та на Донецький кряж. У листі до сестри Софії Степан Львович писав: «Мене роблено без мого на то дозволу редактором географічного відділу, що обіймає 11% матеріалу до п’яти томів (йдеться про «Українську радянську енциклопедію». — Ж.П.) і кількасот мап. Але взятись за неї мушу, бо дійсно нема нікого, хто міг би мене заступити. І треба показати світові, що й «хохли» щось путнього потрафляють зробити». Рудницький мав вади голосових зв’язок, не міг голосно і довго говорити, тому був розчарований студентами: «12 годин тижневого гавкання майже перед порожніми лавками».
Навесні 1928-го приїхали молодші діти Левко та Ірина; Софія лишилася в Празі. Через рік Рудницького обирають академіком ВУАН, але він не радіє, бо постійні поїздки до Києва у справах інституту підривають «доволі плоску кишеню». Добові та відрядження оплачувати не поспішали… професор був у відчаї: перебуваючи в експедиціях, бачив голодомор, знищені села, мертвих людей «з острахом думаю, що то буде як задру лаби, гавуки (діти) просто здохнуть під плотом з голоду й холоду».
23 березня 1933 року Степана Рудницького арештували і «за участь у контрреволюційній військовій організації та шпигунстві» засуджують до п’яти років заслання. Під час слідства він написав монографію «Геономія», у «Свірлагу» – книжку «Ендогенна динаміка земної кори». Обидві праці забрало ОДПУ, доля їх невідома. Льва та Орисю було засуджено як членів сім’ї ворога народу, їх вивезли в Сибір,, подальша доля дітей невідома.
Степан Рудницький працював на лісосплаві у Біломоро-Балтійському таборі. Навесні 1935-го переведений на Соловки. Колишній співв’язень Семен Підгайний згадував: «Місцем його осередку стає так звана перша колона, вогка, смердюча камера, куди ніколи не заглядало сонце, яке на острові ще й не частий гість. Нари з блощицями, важке, аж гірке від махорки повітря, тут же розвішані мокрі онучі, штани, бушлати, валянки, а навколо холод і голод».
Рудницький був в інвалідній команді, через що сильно страждав від голоду, жахливого ставлення охорони. Проте «тримав себе цілком незалежно і ніколи не звертався ні за якими проханнями до будь-якого урядництва, — він просто його ігнорував і вчив молодь географії», пише С.Підгайний.
Професор Рудницький відбув свій термін ув’язнення, але під номером 150 потрапив до розстрільного списку «класово ворожих елементів». 3 листопада 1937 р. до свята 20-ї річниці жовтневої революції в карельському урочищі Сандармох розстріляли 298 українців, серед них 59-річний географ світової слави Степан Рудницький.
