«…Я обожнюю Ваш талант і хотів би чути Вас у всіх своїх творах. Щасливі люди, які можуть аплодувати Вам», – такий напис на фото українцю Івану Алчевському надіслав композитор К.Сен-Санс.
Іван, всесвітньо відомий оперний співак – найзнаменитіший із шести дітей Олексія Алчевського.
27 грудня 1876 р. у Олексія та Христини Алчевських народився син Іван. 
Сім’я тоді жила у Харкові на вул. Сумській (у будинку, де зараз знаходиться кафе «Коники»). Іван закінчив 3-ю гімназію (вул. Гоголя) й фізико-математичний факультет Харківського університету, після чого за прикладом матері вирішив присвятити себе педагогічній діяльності. Але три покоління Алчевських по материнський лінії ( прабабуся, красуня Олена Вуїч, бабуся – Анетта Вуїч і мати) мали добрі голоси, неабияку музикальність. Батько кохався в поезії і сам дещо складав. Тож Іван з молодих літ з успіхом співав серед аматорів у гімназії та в університеті, брав уроки у брата Григорія. Удома на музичних вечорах Іван співав у дуеті з сестрою Христею.
У час закінчення Іваном університету (1901 р.) сталася трагічна смерть батька. Через скрутне фінансове становище довелося продавати будинок у Мироносицькому провулку. Старший брат, Григорій, порадив Іванові стати співаком столичної опери: той поїхав до Петербурга, де після іспиту був прийнятий солістом Маріїнського театру. Дебют в опері «Садко» (партія Індійського гостя) виявився вдалим, але Алчевський зрозумів, що мати гарний голос (ліричний тенор) – ще не означає бути оперним співаком. У наступні роки він поїхав до Парижа, де брав уроки співу у відомих спеціалістів Яна Решке та Фелії Литвин. Іван Алчевський був одним із найерудованіших оперних артистів свого часу, великим знавцем музики, пропагандистом творів сучасних авторів, різнобічно обдарованою людиною. Знав п’ять мов і співав мовою тієї країни, де виступав. Невдовзі Іван співав у Брюсселі партію Рауля («Гугеноти»), яка стала його коронною роллю. Оваціями супроводжувалися гастролі співака в лондонському «Ковент-Гардені». Співав у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Нью-Йорку, Мілані; його партнерами були Енріко Карузо й Маттіа Баттістіні, Ф. Шаляпін. Він був талановитим драматичним актором, окрім того добре грав на фортепіано – співав на концертах під власний акомпанемент. У Парижі Івану Олексійовичу аплодував оркестр, а глядачі викликали його п’ять разів. https://yandex.ua/video/search?text=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%90%D0%BB%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9&where=all&where=all
Після загибелі батька Іван Алчевський взяв на себе утримання родини, навчання сестри. Із 1908 року – соліст Большого театру в Москві. Там для нього ставили українською мовою «Запорожець за Дунаєм» і «Наталку Полтавку», де співав головні тенорові партії. Сам здійснив постановку «Пікової дами». У 1910 р. у Москві Алчевський організував власним коштом та очолив Українське музично-драматичне товариство «Кобзар»; організовував Шевченкові дні у Москві.
Перша світова війна застала співака у Парижі, завадила його виступу у «Ла Скала», хоч італійці гаряче бажали послухати співака, який володів універсальним голосом (вони називали його «мецце-каратере» – шляхетного тембру). Іван Олексійович із великими труднощами повернувся на батьківщину й відразу почав виступи в Одесі, Катеринославі, Петрограді. 1915 р. І. Алчевський став ініціатором постановки опери «Запорожець за Дунаєм» у Великому театрі Москви українською мовою, неодноразово виступав з концертами української музики та доповідями про сучасний стан її розвитку.
Іван Алчевський мав непропорційну фігуру: короткий тулуб і довгі ноги (на карикатурах його ноги ростуть від голови). Був неодруженим.
Його голос був однаково сильний в усіх регістрах. Брав ноту в тон звучання кришталевого келиха, й келих розсипався на друзки від резонансу.
Помер 41- річний Іван Алчевський 10 травня 1917 р. у Баку прямо на сцені. Похований у Харкові. Під час похорону над його могилою заспівав соловей.
