ПАСПОРТ

Україна дала світові найбільше художників «наївного мистецтва».
Дві майстрині світової слави Марія Примаченко та Катерина Білокур не мали паспортів, бо колгоспникам (радянським кріпакам) паспортів не видавали.
У паспорті геніального лемка Никифора Дровняка у графі професія був напис:– жебрак.
У часи розвиненого піратства письмовий дозвіл на входження в порт називали паспортом. Від латинських слів passare – проходити і portus – порт, гавань в італійській з’явилося слово «паспорт». В Україну «паспорт» прийшло із французької.
Французька – passeport.
Англійська – passport.
Італійська – passeporto (письмовий дозвіл).
Документ певного зразка, що підтверджує особу.
Українською – паспорт.
Білоруською – пашпарт.
Польською – paszport.
За часів царизму у 1765 — 1795 рр. в Російській імперії почала формуватися паспортна система. Особи, які виїжджали на заробітки або переселялися в інші місця, мали одержувати у повітових управах так звані «пропускні листи» та «відпускні білети», що згодом стали називатися паспортами (passeport з французької буквально — дозвіл на проїзд через порт). Паспорти видавалися виключно при переїздах, наприклад — за кордон. Встановленого зразка паспортів не було.
27 грудня 1932 р. у СРСР було ухвалено постанову ЦВК і РНК СРСР №84 «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів». В Україні ж паспорти запровадили тільки 1933 року, під час Голодомору, як зазначено в постанові ВУЦК та РНК УРСР від 4 липня 1933 року, з метою: «врегулювання притоку населення до міста», «очищення міст» від голодних колгоспників, розкуркулених, кримінальних та політичних злочинців, «шпигунів і диверсантів». У паспорті зразка 1932 року, окрім імені, дати та місця народження, зазначалися національність, місце проживання, соціальний стан, склад родини й відношення до військової служби. Пізніше, в 1953 році (постанова Ради Міністрів СРСР від 21 жовтня 1953р.), додатково ввели записи про прийняття та звільнення з роботи, а також про одруження чи розлучення.
Паспорти видавалися громадянам, які досягли 16 років, не були обмежені терміном дії. Однак паспорти видавалися не всім. Не отримали «молоткастого, серпастого» засуджені, позбавлені права голосування на виборах (не зайняті суспільно корисною працею, священики, розкуркулені, утікачі з села і т. ін.), військовослужбовці та селяни. Селяни-кріпаки не мали права на виїзд за межі колгоспу, бо їм ще 42 роки паспортів не видавали, тому половина населення СРСР де-юре не були громадянами СРСР. Правда, у разі потреби (наприклад, для навчання) паспорти селянам видавали райвідділи НКВС за довідками від голів колгоспу і сільради. Довідку видавали за бакшиш.
От і спробуйте визначити, що за режим існував у СРСР:
– справжній рабовласницький (у концтаборах),
– кріпацький (у селах),
– капіталістичний (у містах).
У СРСР для посвідчення особи громадянина, використовувалися також військові квитки та посвідчення особи офіцера, військовослужбовці паспортів не мали (раби чи легіонери?).
При цьому документ заповнювався тільки російською; існували паспорти таких кольорів:
хакі – загальногромадянський,
сірий – для раніше засуджених і представників народів-зрадників із записом «лишен права защиты родины» у графі «отношение к военной службе».
При виїзді за кордон використовувалися:
– загальногромадянський закордонний паспорт (брунатного кольору),
– службовий паспорт (синього кольору),
– дипломатичний паспорт (зеленого кольору),
– паспорт моряка.
З 1937 р. у паспорти вклеювали фото.
У СРСР транслітерація імені та прізвища з кирилиці на латинську графіку в закордонних паспортах проводилася відповідно до норм французької мови.
У закордонних паспортах України транслітерація проводиться відповідно до норм англійської мови. Після повернення в СРСР, дані паспорта необхідно було здати в установи, що їх видали.
Тільки 26 грудня 1974 р. у СРСР оголошено Постанову РМ СРСР 1974 року про запровадження про видачу паспортів нового зразка сільським жителям. Упродовж 1975-1980 років паспорти (вже червоного, а не зеленого кольорів) отримали всі громадяни Союзу.