Кожний із нас у школі на уроках історії, літератури слухав розповідь про гіллясте древо роду Тобілевичів герба Трживдар.
Відомо, що це прізвище з’явилося на Київщині у ХVIII ст. Почалося з того, у м. Турія Чигиринського повіту оселився Семен «син Антонія і Маріанни з Шандровських, онук Міхала та Розалії з Жорницьких» (по-нашому – прадід корифеїв театру). Влаштувався працювати на митниці й записався як Семен Тубілевич (Тобілевич, навіть Тобелевич). Пройдуть роки – і ця фіолетовість до написання прізвища зіграє злий жарт із онуком Семена.
Одружився Семен із донькою заможних селян, народив двох синів Адама та Вікентія. Адам Семенович Тобілевич три зими ходив до козацької школи. Він був на всі руки майстром: займався чумакуванням, рибальством і бджільництвом. Одружився з селянкою Анастасією, з якою мав п’ятеро дітей (трьох синів (Карпо, Степан, Гаврило) та двох доньок). Іван Карпенко – Карий говорив про діда Адама: «На ті часи він же був освіченою людиною! І я не розумію того, як він міг задовольнятися своїм убогим життям і мати при тому завжди рівний, тихий і спокійний характер». Дядько Степан Адамович Тобілевич був діловодом станового пристава в с. Ревуцьке (нині – смт Добровеличківка Кіровоградської обл.), був одружений з Михайлиною Купірянівною, мав доньку Ганну, яка згодом стала артисткою. Дядько Гаврило Адамович Тобілевич служив приставом у м. Єлисаветграді (нині – Кропивницький).
Карпо Адамович Тобілевич народився 13 жовтня 1817 р. у м. Турія. Чесний, добрий, працелюбний, гарний співак, жартівник-гострослов. Служив управителем маєтків у різних поміщиків, приятелював із батьком Лева Троцького. Карпо Адамович Тобілевич був економом у маєтку поміщика Золотницького на Херсонщині, там закохався у Явдоху Садовську, кріпачку Золотницького.
Гарненьку дівчину господарі частенько брали з собою у театр і вона була зачарована сценою, вивчила майже весь репертуар; улюблену «Наталку Полтавку» знала напам’ять. Карпо Адамович Тобілевич викупив Докію з кріпацтва й узяв собі за дружину. Карпо Адамович та Євдокія Зиновіївна Тобілевичі мали шестеро дітей: п’ятеро синів і дочку. Для величенької родини заможний економ панських маєтків Карпо Адамович Тобілевич напитав у передмісті Бикового будинок № 13 на вулиці Знам’янській (нині вулиця Тобілевича) будинок єлисаветградського священика із флігелем та садибою за 2 тис. рублів.
Дали батьки дітям гарну освіту, найняли вчителя музики. А знайомі під’юджували Карпа Адамовича: «І не встидно тобі, Карпе? У тебе отакі діти — і така стара шапка!». Він відказував: «Тому-то у мене такі діти, що така шапка!». Мати прищепила дітям любов до сцени, всі вони знали напам’ять «Наталку Полтавку».
Карпо Адамович по горло був ситим службою у панів, тому мріяв своїх синів бачити на цивільній або воєнній службі. «Краще, – казав він, – служити цареві, аніж псареві». Подбали Тобілевичі про працевлаштування нащадків: троє синів служили в поліції, двоє — в армії.
Старший син Іван 14-річним закінчив чотирикласне навчання і повів його батько до станового пристава влаштовувати на службу в поліцію писарчуком. Іван так боявся, що Карпо Тобілевич купив йому картуз вишень, аби заспокоїти. Кар’єру Іван зробив швидко: став чиновником повітового суду, з окладом у 14 рублів. Потім служив секретарем міської поліції Херсона, Єлисаветграда. Отримав Іван Карпович два прізвиська: «дивним поліцейським», бо він не лаявся по-московськи та зовсім не брав хабарів. Друге прізвисько Карпенка-Карого – Син Риби. Чому?
Бо батько Карп (з російської короп);
Мовчазний, любив слухати й мовчати;
Обожнював ловити рибу. На хуторі Надія він викопав ставок, ловив рибу — й випускав назад.
Михайло та Петро служили в поліції, на дозвіллі бавилися віолончеллю та грою у театрі.
У 1879-му померла 56-річна дружина Карпа Адамовича — Євдокія Зиновіївна. Через три роки померла дружина Івана, залишила трійко дітваків: Назара, Юрка та Ярину. Та ще й добрі люди дістали. У 1883 році донесли, що Іван Тобілевич дав притулок відомим Олександру та Софії Русовим і видавав їм фальшиві паспорти. Тоді жандарми звернули увагу, що багато паспортів нелегалам-народовольцям видано в поліції Єлисаветграда. Карпенка-Карого за наказом міністра внутрішніх справ царської Росії звільнили зі служби вислали на п’ять років до Новочеркаська. Діти лишилися з дідом Карпом.
Слава Богу! Живими з війни повернулися Микола та Панас! Але все так різко змінилося: четверо дітей стали артистами. «Женьшеньовий кущ Тобілевичів», – сказав про них Олесь Гончар. Із любові до матері двоє взяли її дівоче прізвище за псевдонім: Микола (Садовський), Марія (Садовська-Барілотті).
Іван узяв батькове ім’я та ім’я шевченкового Гната Карого: (Карпенко-Карий). Панас узяв назву улюбленої річки материного дитинства (Саксаганський).
Карпо Адамович вважав себе уродженим шляхтичем, дворянином другого розряду і 60 років домагався у Департаменті Герольдії Правлячого Сенату, щоб його прізвище визнали «шляхетним». І коли позов уже був майже виграний, якийсь канцелярист виявив, що в старовинних паперах значиться прізвище ТобЕлевич. Через цю буквочку позивачеві у дворянстві відмовили, і він занедужав з горя. Усі документи на дворянство, герб і грамоту Карпо Адамович заховав на дно скрині — геть з очей. Ніхто з домочадців не смів згадати про це, щоб не засмучувати батька.
Та коли з Новочеркаська повернувся син Іван, привіз нову дружину Софію, забрав дітей, батька й оселився на хуторі Надія. Признався Іван Карпу Адамовичу, що написав трагікомедію «Мартин Боруля», навіть наважився прочитати її батькові. Кажуть, старий заплакав і посварився пальцем, слухаючи п’єсу.
9 вересня 1904 року помер 86 – річний Карпо Адамович Тобілевич.
Будинок Карпо Адамович заповів своїй єдиній доньці Марії Садовській-Барілотті, після смерті якої ним розпоряджався чоловік — співак Денис Мова. Останнім із нащадків Тобілевичів, який жив на Знам’янській, був син Івана Карпенка-Карого Юрій. Після його смерті у 1925 році будинок став «комуналкою», а з 1944 по 1983 рік частину будинку займала міська бібліотека ім. Тобілевича; згодом там розташувався музей.
Залишити відповідь