13 лютого 1933 р. народився Лев Перфілов, український актор; знявся в 120 фільмах; «король ролі другого плану» грав дрібних паскудників та великих негідників. Його хриплуватий тембр голосу запам’ятався глядачам.
Навчався Лев Перфілов у Щепці, був наймолодшим. Одружився з однокурсницею, став батьком донечок-близнят. Кохання існувало, поки бідність їх колисала, а як тільки у дружини кар’єра пішла вгору, гроші завелися – кохання здимило.
Тому у 1956 р. Лев Перфілов здобув диплом і поїхав до Києва, де жила його мама; став актором Театру-студії кіноактора. На вулицях Києва актор познайомився з другою дружиною, Валентиною. Познайомився і на наступний день посватався. І все пішло добре: один за одним народилося троє синів. Його багато знімали. Він зіграв князя в драмі «Захар Беркут» Леоніда Осики; знявся у «Олесі» режисера Бориса Івченка; зіграв роль Дяка в фільмі «Гуси-лебеді летять», мудрого дядька Лева в фільмі «Лісова пісня»… «Кін-дза-дза», «Пригоди Електроніка», «Зелений фургон», «Місце зустрічі змінити не можна».
Та світла смуга закінчилася: Перфілов залишив родину й дуже страждав від самотності. Чорнобилець, інвалід другої групи, ліквідатор наслідків аварії, актор мотався в страшну зону дуже часто. Виступав перед солдатиками, розповідав про свої кіношні пригоди.
А на київському телеграфі його зігріла поглядом молоденька учениця-телеграфістка Віра. 
Йому 51, їй – 25, різниця – 26 років! Так уміє оточення рахувати чужі роки та гроші! «Развідьонка з сином ухопилася за старого актора!». А вони були поряд: Віра залишила роботу, стала домогосподаркою, їздила на всі зйомки за коханим. Розписалися вони через дев’ять років, коли треба було оформляти закордонні паспорти. Сімнадцять років тепла й ніжності подарувала їм доля.
Лев Перфілов помер 24 січня 2000 р. від важкої хвороби легень. Похований на Лісовому цвинтарі в Києві.
