-Ань, два слова для преси! – підлизується Хомівна. – Назви імена літературного героя та винахідника трамвая, яким одна буква у прізвищі зіпсувала життя.
– Та ти ж знаєш: це Мартин Боруля і Федір Піроцький, у яких документи мали різне написання. Що там ще задавали?
– Та тре дати коротку відповідь, як наявність документів на різні прізвища змінила життя героїв.
– Елементарно, Ватсон. Ти щось про Піроцького знаєш? Тоді слухай!
Народився Федір Аполлонович Піроцький 17 лютого (1 березня) 1845 р. у сім’ї поміщика в сотенному містечку Сенчі Лохвицького повіту Полтавської губернії. З діда-прадіда були Піроцькі козаками, служили в государевому війську. Батько – штабс-лікар, готував сина до військової кар’єри і навіть іграшки купував відповідні.
Ясно, купували гвинтівки, шаблі, солдатиків.
– 18-річним Федір опинився у спеціальних класах Костянтинівського кадетського військового училища. Через два роки портупей-юнкер Піроцький учився у старшому класі Михайлівського артилерійського училища в Петербурзі. У 1866 році підпоручик Піроцький (із перекрученим прізвищем Пероцький) був направлений у Київську фортечну артилерію для проходження служби. Там Федір знайшов товариша – молодого саперного підпоручика Павла Яблочкова, майбутнього винахідника електричної «свічі», який розпалив у Піроцькому інтерес до електротехніки..
У 1871 р. Піроцький закінчив артилерійське училище і був призначений ревізором Артилерійського управління у Петербурзі.
– Як писав М. Гоголь про дурнів і дороги?
– Як? Що це дві біди Росії?
– Егеж, Хомівно! Щоб долати дороги, Федір Піроцький розробив проект міського трамвая, яким має рухати електрика, і у 1879 році надав владі Петербурга. При цьому він доводив: «Електрична конка сильна, швидка, надійна. Їй не потрібні стайні, і вона не залишає гною на вулицях. А головне – електрика буде коштувати дешевше, ніж овес і сіно».
– Як він доступно пояснив це дуремарам при владі!
– Пояснити-пояснив, розписав у міжнародному «Інженерному журналі» схему, за якою подавалась енергія до двигуна, на власні кошти купив найважчий двоярусний вагон кінної залізниці на 40 пасажирів, вагою у 6 550 кг і переобладнав його на електротягу. 22 серпня 1880 р. рушив перший у світі електромоторний трамвай зі швидкістю кінної рисі (8-12 км/г – ІП), робив крутий поворот, зупинявся і рухався назад. Показ успішно проводився до 16 вересня. Зарясніли захоплені відгуки в газетах, про успіх писали науково-технічні журнали. У 1881 р. Піроцький продемонстрував схему винаходу на Паризькій міжнародній виставці.
Товариство кінної залізної дороги схвалило проект, але запустити його в життя відмовилося. Проворні німці, брати Сіменс, на одній із виставок продемонстрували електричний «поїзд» з локомотивом і платформами для пасажирів. Перша в світі трамвайна лінія за схемами Піроцького була відкрита в 1881 році в передмісті Берліна. Зрештою, брати Сіменс стали мільйонерами на винаході українця.
І тільки через 27 років після опублікування винаходу Піроцьким трамвай з’явився в Петербурзі.
– Чому дурні артачилися?
– Мафія, сонечко, акціонерне товариство кінних залізниць мало всі права на землі у столиці, воно вклало кошти в кінку і ще не відбило їх; тому й забанила геніальний винахід. А про воду забула, то й долав трамвай у Пітері простори Неви по льоду.
– Ти ба… Вперше чую! По кризі через річку?
– Але ж ми кращі. Завдяки генералові Аманду Струве 1 червня 1892 р. у Києві на Володимирському узвозі запустили перший в імперії електричний трамвай. У Києві, де пішов перший у Східній Європі трамвай, і сьогодні немає навіть вулиці ні Піроцького, ні Струве та Первенка, навіть пам’ятної дошки цим людям…
Ще багато чого придумав Піроцький: доменну піч, удосконалив домашню піч, печі для випічки хліба, різні варіанти побудови гідроелектростанцій, проект з розподілу струму для освітлення Петербурга; немало винаходів впроваджував на службі в артилерії. А хто любить розумних? Дурні бояться розумних, тому й ганяли служити по всій Росії. А козак, як скеля: весь у винаходах, у творчості; на власні кошти робить моделі, випробовує. Сам самотою: ні дружини, ні дитини. Та й начальству ж зада лизати не звик – і отримав: за п’ять місяців до заслуженої повної пенсії (на рівні найбільшого окладу) полковника відправили достроково на пенсію. Але яку? Мінімалку!
– Когось це мені нагадує, – хитрувала Хомівна, позираючи на мене.
– 43-річний полковник відправився в село Маслівка Олешківського повіту на Херсонщину, маєток, що дістався йому у спадок від дядька. Але після довгих судових розглядів він так і не отримав житла. Справа в тому, що ще під час навчання його прізвище понівечили і замість Піроцький в документах записали Пероцький. Російські бюрократи скористалися перекрученням українських прізвищ і виселили Піроцького.
Винахідник перейшов жити до готелю «Афіни» в Олешках, хоч йому ледве вистачило пенсії на їжу й оплату номера. Федір Аполлонович замовляв прилади й хімічні препарати, продовжував дослідження, випускав книги та писав статті до журналів.
28 лютого (12 березня) 1898 р. Федора Піроцького знайшли мертвим. Справжнього полковника поховали в кредит, за рахунок описаного та пізніше проданого майна… «На площі з молотка продавалися різні старі речі, позначені в описі під номерами, і за всі більш-менш придатні речі вартістю від 1 коп. до 4,65 руб. виручено всього 65 рублів. Непроданими залишилися 16 номерів нікому не потрібних речей, таких як, наприклад, різні книги, папери тощо. Залишилося 5 скринь, 4 валізи і 3 ящики: усе це наповнене діловими паперами, картинами, книгами”.
– Лишенько моє! Недурно кажуть: «Економія – шлях до смерті!»
