Геніальний самородок – Федір Шаляпін – син писаря, який і гірку пив, і свою родину бив, мав безрадісне дитинство. Чи не єдиною розрадою була школа, але не надовго: через поцілунки з однокласницею Федора виключили. Напросився хлопчик до церковного хору. Регент Щербинін прийняв хлопця з прекрасним дискантом, і нотній грамоті навчив Федора і навіть зарплату призначив.
З 17 років Шаляпін почав співати на сцені. Працюючи у Самарі, він перейшов хористом до української трупи Григорія Деркача, де співав українських пісень Ф. Шаляпін майже два роки (хорист у п’єсі «Ой, не ходи, Грицю», роль Петра у «Наталці Полтавці» М. Лисенка).
У 1892 році доля звела Шаляпіна з Дмитром Усатовим, колишнім солістом Великого театру, своїм єдиним учителем, який не тільки учив Федора безкоштовно, а й матеріально підтримував свого напівголодного учня. Він же влаштував Шаляпіна в Тифліську оперу Форкатті і Любимова. Шаляпін прожив у Тифлісі цілий рік, виконуючи в опері перші басові партії.
«Великий Шаляпін був відображенням розколотої дійсності: босяк і аристократ, сім’янин і «втікач», мандрівник, завсідник ресторанів…» — так говорив про учня Дмитро Усатов. З 1902 р і до своєї смерті в 1913 р. Дмитро Андрійович жив у Ялті, при першій можливості Шаляпін приїздив до вчителя, а пізніше – на його могилу.
Частенько ходив співак на Чайну гірку в гості до А. Чехова; зустрічався там з І. Буніним. Після смерті вчителя Шаляпін відпочивав у Гурзуфі, наступного року в маєтку О. Соловйової «Суук-Су». Зрештою, Федір Іванович купив цей маєток, щоб побудувати там «Замок мистецтв». Архітектор І.Фомін зробив проект замку, розпочалися будівельні роботи, але на заваді стала війна. Наступне літо Шаляпін провів у М. Горького в Форосі. 11 липня 1917 р. на Приморському бульварі у Севастополі співак дав великий благодійний концерт на користь інвалідів.
Бував Ф.Шаляпін у Житомирі, Катеринославі, Києві, Миколаєві, Одесі, Полтаві, Харкові – з концертами, у репертуарі яких були українські твори на слова Тараса Шевченка, Степана Руданського, народні пісні (всього понад 30 творів). Федір Іванович цікавився українською мовою. Якось він почув вираз «пес захарлав (поцупив)», запитав його тлумачення. Пізніше свого улюбленого пса Шаляпін охрестив Харлашкою.
15 квітня 1897 року відбувся перший виступ Шаляпіна в Києві. Виконав дві партії – Мефістофеля (опера «Фауст» Шарля Гуно) та Івана Сусаніна (опера Михайла Глинки). Співак на знак пошани відвідав М.Старицького.
У 1899 р. по дорозі до Одеси Шаляпін зупинився в Києві. Разом із Собіновим проїхалися Бібіковим бульваром, так захоплено крутили шиями у Володимирівському соборі, що мало не запізнилися на поїзд. Після Одеси співак відбув до Миколаєва, де вперше виступив разом із Леонідом Собіновим. У 1902 році Федір Іванович викроїв час, аби відвідати майстерню М. Несторова, купити етюд «Абрамцеве». Один із благодійних концертів 1903 р. Шаляпін спрямував на капітальний ремонт Народного дому в Києві.
Згадували кияни-старожили, як 1904 р. Шаляпін мав концерт у цирку Крутикова, а площу заполонила багатотисячна публіка. Добратися до приміщення цирку було нереальним. До номеру співака в готелі «Континенталь» прибув пристав. Шаляпін приймав ванну. Гість і хазяїн почаркували горілкою і обговорили план переходу з даху готелю на дах цирку, що потім і здійснив Шаляпін з піаністом.
У Харкові й сьогодні зберігається рояль із написом: «Беккер – Шаляпіну», який співак залишив Єнуровським. Федір Іванович разом із першою дружиною у них гостював під час гастролей. І той жахливий вечір, коли Шаляпіну прийшла вістка, що його 4-річний син помер. Гастролі було перервано й співак поїхав до Москви.
У квітні 1909 р. під час виступів у Києві Шаляпін встиг позувати І.Кавалерідзе (молодий скульптор тоді був працівником сцени).
За часів радянщини в Україні Ф Шаляпін не був.
У 1918 р. Шаляпін став художнім керівником Маріїнського театру, першим у Росії отримав звання «народного артиста Республіки». Нова влада конфіскувала у артиста будинок, машину, рахунки в банку. Шаляпін колекціонував зброю: старі пістолети, рушниці, списи висіли у нього на стінах. Домовий комітет то відбирав у нього колекцію, то, за вказівкою заступника голови ВЧК, повертав.
Федір Шаляпін мав двох дружин, 9 дітей, усіх прагнув захистити, підтримати, тому мусив їхати на гастролі-заробітки. З першою дружиною, італійською балериною, Іоною Торнагі співак познайомився у 1898 р. у Нижньому Новгороді.
Коханій дружині він присвятив романс «Очі чорнії» (до слів Є. Гребінки дописав власні).
У цьому шлюбі мав шестеро дітей. Двожон Шаляпін мав паралельно ще одну родину з Марією Петцольд. У жінки було двоє дітей від першого шлюбу. Офіційно вони зареєстрували відносини у 1927 р. у Парижі.
Він багато виступав, знімався в кіно. У 1932 р. виконав головну роль у кінофільмі «Дон-Кіхот» австрійського кінорежисера Георга Пабста за романом Сервантеса. Фільм був знятий одразу двома мовами – англійською та французькою. Натурні зйомки кінофільму проходили поблизу м. Ніцца.
У 1927 році збори від одного з концертів Шаляпін пожертвував дітям емігрантів, що було витлумачено як підтримку білогвардійців. У 1928 році постановою РНК РРФСР він був позбавлений звання Народного артиста і права повертатися в СРСР; обґрунтовувалося це тим, що він не бажав «повернутися до Росії і обслужити той народ, звання артиста якого було йому присвоєно». З цього приводу В. Маяковський писав:
Или жить вам,
как живёт Шаляпин,
раздушёнными аплодисментами оляпан?
Вернись
теперь
такой артист
назад
на русские рублики —
я первый крикну:
— Обратно катись,
народный артист Республики!
У відповідь 9 лютого 1931 р. Ф. Шаляпін відсудив 10 тис. франків у Радянського комерційного бюро в Парижі за піратське тиражування його пісень у СРСР.
12 квітня 1938 р. у Парижі на руках дружини помер від лейкозу Федір Шаляпін
Постанову 1928 р. було скасовано Радою Міністрів РРФСР лише 10 червня 1991.
