Тільки почуємо слова: «казка про Царівну-Лебідь» – одразу постає співуча красуня-козачка з полотна Врубеля… Надія Забіла – нащадок давньої чернігівської козацької шляхти, племінниця скульптора Пармена Забіли, який першим виконав погруддя Т.Шевченка, М. Гоголя.
З десяти років Надія училася в Київському інституті шляхетних дівиць. Музику талановитій українці викладав Микола Лисенко. Далі вона поступила до Петербурзької консерваторії. Її сценічний дебют відзначив сам П.Чайковський: дебютувала в Києві в приватному оперному театрі І.Я.Сетова. Згодом – вона стала першим сопрано у приватній опері С.Мамонтова. На афішах з’явилося майже італійське прізвище Надія Забелло. (Чи не пригадався вам випадок із художником Карлом Брюлло, якого російський цар «ощасливив», додавши літеру «В» до прізвища: Брюллов? Правда, «великий російський художник» зумів сам ощасливити себе: він назавжди виїхав із Росії. На кордоні Карл Брюлло зняв увесь свій одяг і викинув його, щоб не брати в Італію навіть пилюку батьківщини — мачухи).
І тут народилася власна казка Надії Забіли… На одній із репетицій до неї підбіг чоловік зі словами: «Чудовий голос!» – і поцілував руку.
Це був художник Михайло Врубель. Він закохався одразу в її голос, мало не в перший день знайомства освідчився. Невдовзі 28-літня Забіла та 39-річний Врубель обвінчалися. Вони створили власну казку й жили в ній. Врубель обожнював дружину: їздив на всі її репетиції, вистави, знав напам’ять усі її партії, придумував грим, майстрував їй наряди. Вона була його музою і в житті, і у творчості. На піку успіху Надія Забіла зачарувала композитора Римського-Корсакова, який почав писати тільки для неї.
Великого галасу наробила прем’єра опери «Казка про царя Салтана», у якій партію Царівни-Лебедя співала Надія, декорації та костюми були виконані Врубелем.
Потім з’явився довгоочікуваний син Сава, але у хлопчика була заяча губа, що непокоїло батьків. У цей час співачка відчула переміни в поведінці чоловіка. Вона звернулася до Бехтерєва і доктор підтвердив страшний діагноз. Надія самовіддано боролася за коханого. Відвезла сина до родичів, але психіатричної клініки не вдалося оминути. А доля посилала удар за ударом: у Надії помер батько, важко захворіла мати, від запалення легень помер маленький Сава (було то у Києві). Надія вистояла, а Врубель впав у кризу.
Як тільки йому ставало легше, він малював.
У найважчий період він створив «Портрет Н.І. Забіли на тлі берізок». Нарешті заясніла надія на одужання: Михайла відпустили додому, вони щоденно гуляли. Заради лікування чоловіка Забіла-Врубель після дев’яти років блискучих виступів на сцені опери С.Мамонтова перейшла до Маріїнського театру.
Та, коли почастішали напади, галюцинації, Врубель попрощався з дорогими людьми, поїхав до театру, де вперше зустрів її, після чого відправився до клініки. Надія зняла житло поруч і кожного дня була з чоловіком: читала, співала упродовж 4 років, хоч він і осліп, і занурився у морок безпам’ятства.
Забіла-Врубель Надія Іванівна — українська оперна співачка (лірико-колоратурне сопрано) не на довго пережила коханого. 4 липня 1913 р. у ніч після концерту творів Н.Римського-Корсакова закінчилася казка про Царівну-Лебідь 45-річної Надії Забіли.
