Його назвали на честь апостола Андрія Первозванного, тому Андрій Муравйов завжди мріяв про Київ, Андріївський узвіз. Він став єдиною людиною, похованою в Андріївській церкві. Чому?
18 серпня 1874 р. вдома на Андріївському узвозі, 38 на руках укоханого Мішеля упокоївся Муравйов Андрій Миколайович – 68-літній краєзнавець, колекціонер, мандрівник. Наступного дня він був похований в Андріївській церкві: на першому поверсі цокольного об’єму, в стіні сучасної вчительської кімнати, вмуровано плиту з чорного граніту з викарбуваним написом: «Тут похований Андрій Муравйов». За радянських часів плиту прикривав портрет Леніна.
Четвертий син відомого математика генерал-майора Миколи Миколайовича Муравйова, засновника школи колонновожатих, випускниками якої були офіцери Генерального штабу, та Олександри Михайлівни Мордвинової народився 30 квітня 1806 р. в Москві. Коли хлопцеві було три роки, мати померла; до 9 років Андрій виховувався у родичів у Петербурзі. Потім батько зайнявся домашньою освітою сина. Методи навчання нагадували стародавню Спарту. Цілими днями хлопчик бачив красиві тіла сильних майбутніх офіцерів; чув їхні суперечки про честь і патріотизм. Кожного літа колонновожаті продовжували своє виховання у маєтку Муравйова в селі Осташево недалеко від Петербурга. Влітку 1819 р. тринадцятилітній Андрій закохався у двадцятишестилітнього К., який приязно відповів хлопчику, займався з підлітком поезією. Іншим викладачем російської словесності для Андрія був поет Семен Раїч (1792-1855), рідний брат Київського митрополита Філарета (Амфітеатрова). «В четырнадцать лет я имел наставником доброго и почтенного Раича… Он совершенно образовал меня и кончил мое домашнее воспитание. Он вселил в меня всю склонность к литературе». (А. Н. Муравьев, Мои воспоминания. – “Русское обозрение”, 1895, No 5, с. 58.) Разом із Муравйовим у Раїча брав уроки Федір Тютчев, друзі дитинства пронесли дружбу до останнього часу.
Коли ж корпус вихованців перевели до Петербурга, Андрій відчув себе самотнім у цьому світі. Єдиний вихід – військо: служив у Тульчині, Харкові, під Києвом.
У 19 років Муравйов вперше побував у Києві. Під час переправи через Дніпро човен перекинувся, Муравйов дві години пробув у воді, ледве на втопився, тому дав обітницю здійснити подорож до Святої Землі.
Але доля занесла до Криму, там юний офіцер виспівав збірочку «Таврида» і страшенно регнув прочитати фахівцеві. Муравйов знав, що у його готелі мешкає Грибоєдов, але той уникав молоде дарування. Якось серед ночі Муравйов інсценував страшний сон, і з гиком увірвався до поета. Так Грибоєдову довелося вислухати поезію аматора, але, як не дивно, вони зійшлися характерами. У березні 1827 р. у салоні Зінаїди Волконської О.Пушкін прочитав їдку епіграму на Муравйова – «Бельведерського Митрофана». Коли про це дізнався Муравйов, він приїхав до Петербурга, щоб викликати кривдника на дуель. Кинувся до Пушкіна, але зустрів Соболевського, який запевнив, що О.С. не бажав його образити. Добила Муравйова епіграма Баратинського «Убог умом, но не убог задором…». Після цього молодий автор відмовився від поетичної творчості.
Майже двометровий блідолиций, густоволосий упертюх із обличчям шотландського лорда подався дипломатом на війну з турками. Там він був нерозлучним із прекрасним тілом і душею офіцером Коментовським. Вражений загибеллю милого друга, Муравйов утвердився в думці здійснити паломництво до Ієрусалима і стати ченцем. Він пішов у відставку, закінчив екстерном Московський університет і подався в мандри. Важкі два роки Андрій Муравйов добирався до Палестини і написав тревелог «Путешествие по Святым местам в 1830 г.», який знать читала, як роман. Олександр Пушкін записав: «С умилением и невольной завистью прочли мы книгу…» Після першої подорожі були мандри до Єгипту, на Кіпр, до Афін, Риму, на о. Родос. Муравйов почав збирання старожитностей, церковних предметів, ікон. Він привіз із Єгипту двох сфінксів, які досі прикрашають набережну Неви.
У 1839 р. Михайло Лермонтов відвідав паломника. Під впливом розповідей Муравйова про подорож М.Ю. змалював портрет паломника та написав вірш «Гілка Палестини», присвятив його Муравйову.
Ченцем Муравйов не став, він став киянином у душі, хоч був москвичем за народженням. Київ – улюблене місто Муравйова: йому присвячено книги «Описание Києва», «Путешествие по святым местам русским» (1844 р.). 
Муравйов кожного року бував у Києві й придивлявся до ділянок на Андріївському пагорбі, на якому, за легендою, Апостол Андрій провістив появу майбутнього Києва. Він зважився придбати частину пустиря, який був навпроти входу до храму. Доволі цікавою була історія цього пустиря: місце від Десятинної церкви до нинішнього Музею історії України у 1820 році купив полтавський поміщик і археолог Олександр Анненков. У 1824 р. на руїнах Десятинної церкви Олександр Семенович відкопав скарб: золотий посуд, коштовні прикраси; привласнив усе й вивіз до Лубен. Згодом Анненков потрапив до цугундера за виготовлення фальшивих асигнацій і помер за ґратами.
Вдова Уляна Анненкова продала Муравйову ділянку землі, де зараз знаходиться Музей. Муравйов насадив фруктовий сад, розбив виноградник, побудував хату. На роботу Андрій Миколайович набирав молодих холостяків, серед яких був 20-річний Михайло Семенов. «Милий Мішель», ласкавий, ніжний – останнє трепетне кохання.
Влітку Муравйов жив у Києві, зимою відїздив до Петербурга. Семенов лишався в хаті, доглядав за садом і побудовою двоповерхового маєтку.
Поряд із будинком Муравйова на Андріївському узвозі, 34-в із дружиною Пауліною жив Міхал Грабовський, поляк-українофіл, добрий друг і сусід. Міхал дружив із Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. Муравйов і Грабовський дбали про Андріївський узвіз: добилися того, що з Узвозу (усього за рік!) прибрали смітники, а заклади інтимної гостинності переселили на вул. Еспланадну. Але 22 травня 1885 р. там стався скандал: під час гормонального візиту «солодкою смертю» помер цивільний губернатор генерал-лейтенант Сергій Гудима-Левкович. Через цю халепу за наказом генерал-губернатора Олександра Дрентельна усі будинки розпусти перенесли на окраїнну вулицю Ямську (відома за творами О.Купріна «Яма»), але це вже зовсім інша історія.
У 1863 році, коли Польща виступила проти імперії, Міхал Грабовський поїхав на батьківщину. Того ж року у Варшаві він загинув, але вдова Міхала Пауліна повернулася до Києва, де провела решту життя.
Андрій Муравйов у 1868 році вийшов у відставку дійсним статським радником і переселився в Київ остаточно. Він захопився розкопками на Княжій горі, навіть мав чудові відкриття; зібрав велику колекцію старожитностей, серед яких ікони, хрести, краєвиди Києва. Для цієї колекції в будинку Муравйов відвів спеціальну кімнату. У 1878 році колекція була передана його племінником Церковно-археологічному музею при Київській духовній академії.
Андрій Муравйов багато зробив для охорони пам’яток та історичного середовища Києва, зокрема, завдяки його клопотанням:
– була відремонтована каплиця над Хрещатицьким джерелом (поруч із колоною магдебурзькому праву),
– відновлені традиційні хресні ходи до Хрещатицького джерела;
– споруджена церква святих Бориса і Гліба у Вишгороді.
Найбільше він опікувався долею Андріївської церкви. У 1858 р. А. Муравйов поставив перед іконостасом Андріївської церкви срібний ковчег, у якому була привезена ним з Італії частинка мощів св. Апостола Андрія… Тоді ж за активної участі А. Муравйова у стилобаті церкви було освячено зимовий храм в ім’я Св. Захарія та Єлизавети. Напередодні 100-річчя Андріївської церкви її відвідала царська родина, екскурсію для якої провів Андрій Миколайович Муравйов. Йому удалося випросити зі скарбниці 26 тисяч карбованців, призначених на влаштування водоприймальника та 10 тисяч сріблом на ремонт самої церкви. В ході робіт було поновлено баню і декор церкви, впорядковано навколишню територію. Також були відремонтовані священицькі покої у стилобаті, а в них 1865 року влаштовано церкву на честь преподобного Сергія. За його сприяння Міністерство внутрішніх справ подарувало церкві 2 ікони в ошатних кіотах, від київського митрополита Арсенія — картину П. Бориспольця «Проповідь апостола Андрія», від графа Шереметєва — копію картини з його домової церкви — «Вибір віри князем Володимиром». Інтер’єр храму прикрасився царськими дарами: іконою Спасителя, на звороті якої, на позолоченій дошці, було вигравіювано, що це дар Государя імператора; блакитним соборним убором із Андріївськими хрестами, багатим Євангелієм у коштовному окладі з живописними зображеннями на перламутрі…
У свій київський дім Муравйов перевіз колекцію та архів, тут він приймав Ф. Тютчева, С. Шереметєва, М. Лєскова, П. Лебединцева, Н. Фаворова, М. Оглоблина. Муравйов зберіг свою колекцію та архів, які по смерті власника були передані до Київського Церковно-археологічного музею.
Незважаючи на скрутні фінансові справи в останні роки життя, а Муравйов мало не злидарював, офіцер Семенов не покинув друга. Мішель власним коштом продовжив будівництво, власноруч перестилав підлогу; оплачував всі домашні потреби, камердинера. В останній рік Муравйов нарешті дозволив Мішелю одружитися з тією, яка чекала вісім років. Молоді вінчалися в Андріївській церкві.
На початку серпня 1874 Андрій Миколайович серйозно занедужав і 18 числа того ж місяця помер. Церква стала останнім притулком свого захисника.
Отака дуже незвична доля киянина з блакиттю орієнтації.
Головне зображення: Худ. П. Захаров. Портрет А. Муравйова. 1838 р.
Залишити відповідь