Лишенько! Скільки ж то в’язаних монеток сьогодні ганяє вітер! Зриває їх з дерев, піднімає поривами з землі і жене на радість двірникам. Це насіння в’язів починає мандрівку у нове життя. В’язом дерево називали здавна, бо гнучка лозина використовувалася для зв’язування. В’яз (лат. Ulmus), ілем (англ. Elm); він же берест – болг. бряст, сербохорв. бри̏jест словен. brė́st, чеш. břest, польск. brzost, brzóst; у Криму та Приазов’ї побутує діалектне – карагач. У нас містечко Берестечко чи Берестя (нині Брест) постало там, де були ліси з бересту.
Дерево росте до 300 років.
В’яз гладенький і шорсткий — його квіти – добрі ранньовесняні медоноси. В сприятливі весни бджоли збирають з них багато нектару, пилку й клею.
Ще козаки використовували бересток при лікуванні ран. У народній медицині застосовують кору в’яза гладенького, а також листя й кору в’яза листуватого. Міцний відвар листків в’яза листуватого використовують для ванн при переломах кінцівок після зняття гіпсу. Настій кори багатий на слиз і дубильні речовини застосовують для полоскання рота при цинзі і для обливання при захворюванні шкіри. Їх кору іноді використовують для дублення шкур.
Корою в’яза листуватого і коркового фарбували шовк і вовну у жовтий колір.
