«Такі поети як Шевченко, Федькович, мислили піснею, і то піснею в народному стилі. Але це мислення піснею чуже було Лермонтову, Маяковському і багатьом ін.». (М. Рильський).
Народився Юрій Федькович 8 серпня 1834 року на Буковині, в селі Сторонці-Путилові. Батько поета, Гординський де-Федькович, ополячений український шляхтич, був спочатку писарем, потім управителем польського маєтку, згодом поліційним суддею. Мати, Анна Михайлівна Галицька, походила з попівського роду, не вміла ні читати, ні писати і мало чим відрізнялась від селянки. Малий Юрій ріс серед сільських дітей, серед простих гуцулів – тілом та духом був селянином. Недарма, згодом Юрій Федькович нерідко зауважував: «Я… з роду попівського».
Між батьками не було згоди: назвала мати новонародженого Юрієм, а тато зі шляхетського принципу «дохрестив» його по-католицьки ще двома іменами: Осип і Домінік.
Грамоту Юрій здобував у сусідньому селі Киселиці, в сім’ї дядька Івана Гиницького, який наймав учителів для своїх дітей. Три роки (1842-1845) у дядька та два (1846-1848) в Чернівцях, у нижчій реальній школі з німецькою мовою навчання – вся освіта Федьковича. Коли по Буковині був оголошений воєнний стан, чотирнадцятирічний хлопець подався у Молдавію, куди раніше втік брат Іван. У Молдавії Федькович провів понад три роки. Заробляв на чорний хліб то у землеміра, то в аптекаря. Багато читав, займався самоосвітою. Почав складати перші вірші німецькою мовою.
А коли восени 1852 р. повернувся на Буковину, його віддали у військо. Максим Рильський розповідав: «Гірко йому служилося, він був м’який, благий і до зброї нецікавий. Не мав великого здоров’я і здригався на гук пострілу… В війську нема жартів. Не питають тебе, як тобі. Остригли і мусили служити. І так опинився Федькович у неволі, мов той орел у клітці…» Він вирушив до Семигороду хлопцем-кадетом, а повернувся старшиною. Повертався дуже радісно. За ним лежали понурі роки, проведені в малих містечках і важкий італійський похід.
У Чернівцях він мало кого знав. Хоча й мешкав тут його батько, Адальберт Гординський, але Федькович навіть до нього не заїхав; не міг простити кривди своєї мами. Все ж таки скоро знайшов приятелів. Молодий поет познайомився з редактором німецької газети «Буковина», письменником Ернстом Нейбауером.
Блискучий мундир старшини відчиняв йому двері в усі гостинні чернівецькі будинки. Таким способом познайомився він з Емілією Марошані. Марошані це прізвище румунське, одначе панночка була вихована по-німецьки, в домі говорили також по-польськи.
Дім був гостинний, як годилося там, де була доросла дочка. Склад гостей був незвичний, добірний: наприклад, Федьковича впровадив туди Нейбауер, талановитий німецький поет, якого доля загнала на Буковину. Тут, у «Марошанок», як називав їх Федькович, познайомився він також із Антоном Кобилянським, — знайомство, яке мало особливий вплив на його подальше життя, бо це саме Кобилянський намовив Федьковича писати українською. У «Марошанок» (Емілія мешкала з мамою) часто сходилося товариство. Емілія була музикальна, тож їхні вечірки набирали характеру музичних вечорів, на яких Нейбауер імпровізував свої вірші, а Кобилянський дивував всіх своїми чудацькими теоріями про життя після смерті та вегетаріанство. Розмовна мова була німецькою. Для Федьковича ці вечорі набрали особливої чарівливості, він нарешті відчув затишну атмосферу родинного дому, ще й до того пересичену мистецькими інтересами. Емілія була красуня, розумна, мрійлива, музична і припала парубкові до вподоби. Неждано-негаданно прийшло кохання: з трояндою, з мадонною порівнював її поет у ліричних присвятах. Та побратися не судилось:
А вона? Із віршів Федьковича, писаних німецькою, здогадуємось, що й вона його кохала, та на перешкоді стали маєткові справи: наш герой був не надто багатий і заможний, та й мати її не сприяла Федьковичу, бо мала когось іншого на прикметі. Федьковича покликали назад до Семигороду, що поклало край короткому коханню. Емілія скоро потім вийшла заміж за якогось румуна й виїхала з ним до Яс. А для Федьковича настав важкий час розчарування. Він відчув холод самоти, чуже військове оточення, занепад здоров’я. Його пісні того часу повні туги й жалю за рідними сторонами. У Федьковича є популярна українська пісня «Як засядем браття коло чари…»
М. Рильський писав: «Федькович цілими днями сидів у кімнаті і писав, і майже ніхто його не бачив у Львові. Рідко коли і то, лиш вечорами, виходив з хати повечеряти». А з жінками у письменника не склалося: довгий час придивлявся він до Павліни, попадянки з Тюдева, яка можливо єдина годилася йому в дружину. Але не судилося, бо помер Федькович старим парубком, у 1888 р. у Чернівцях, де і похований.
Залишити відповідь