Марно редагувати Історію, її можна тільки дослідити, проаналізувати, зробити висновки, бо нічого нового немає, все повторюється. Особливо це стосується гірких ганебних часів Руїни – після смерті Хмельницького і до гетьмана Івана Мазепи. Старі люди кажуть: «Від Богдана до Івана не було у нас гетьмана». Україна остаточно розпалася на Правобережну й Лівобережну; одна під Польщею, друга – під Московією; два гетьмани. Точніше, навіть не гетьмани, а «Великого Государя, его царського величества, холоп, я, гетьманъ Іван Брюховецкій, съвърным е. ц. пресвітлого величества, съ Войском Запорожскимъ». Лівобережного гетьмана Брюховецького так і називали «гетьман-холоп». Гетьман-слуга Іван Мартинович (звідси прізвиська Іванець, Мартинець) Брюховецький народився 1623 р. на Полтавщині, під Диканькою, був польського шляхетського роду (не «природний русин»). Очевидно, навчався в Києво-Могилянській колегії. Добре знав латину (тогочасну офіційну мову дипломатії), правила світського етикету. Сучасники відзначали природний ораторський дар Брюховецького – «цікавість у річах», він мав хист популіста: вловлював потреби аудиторії, щедро розливався обіцянками, рідко їх виконував. На дозвіллі Іван Мартинович віршував латиною та польською. Коли приєднався до козаків (ні січовиком, ні реєстровиком не був), перейшов із католицизму на православ’я. У реєстрі Війська Запорозького від 1649 р. він записаний (рукою генерального писаря Івана Виговського) під іменем батька Мартина «Мартинець Хмельницького». У 1650 р записаний до Чигиринської сотні. Козак Чигиринської сотні, старший слуга Б. Хмельницького Іванець виконував дипломатичні доручення. Навесні 1656 р за дорученням гетьмана з дипломатичною місією відвідав трансільванського князя. Оскільки Хмельницький прагнув заснувати власну правлячу династію, виховання гетьманича Юрія доручив Брюховецькому. Після смерті Богдана старшина вмовила гетьманича не вступати на правління, визнати гетьмана Івана Виговського, продовжити своє навчання. Восени 1657 р. Юрій з Іваном Мартиновичем від’їхали до Києва, до Могилянської колегії. Брюховецький жив з Юрасем Хмельниченком на одній квартирі, виконував обов’язки джури.
Навесні 1658 р. за дорученням гетьмана І.Виговського відвідав польського короля у Варшаві. З весни 1659 р. Брюховецький подався на Запорожжя. Там Іванець перестав бути прибічником Виговського, бо він сам снив булавою. Визначив свій електорат схильний живитися обіцянками, обрав шлях популіста.
Спочатку гетьманом став генеральний військовий писар Іван Виговський (змушений невдовзі втекти до Польщі), а восени 1659 р гетьманом обрали Юрія Хмельницького. Та йому не вдалося спинити руїну. Після зречення Юрія Хмельницького булава дісталася зятеві Богдана, переяславському полковнику Павлу Тетері, але лівобережне козацтво не сприйняло його пропольської орієнтації. Наказним (тимчасовим) гетьманом на лівобережжі був шурин Богдана Хмельницького Яким Сомко, прилуцький полковник.
1661 р Іван Мартинович прийняв титул кошового гетьмана. І вперше в нашій історії кошовий поїхав у «білокам’яну», мав аудієнцію в московського царя Олексія Михайловича. Після повернення в Україну з Москви зі знаками царської милості – грішми та зброєю, Брюховецький встановив тісні контакти з московською військовою адміністрацією, схилив на свій бік впливового місцеблюстителя Київської митрополії єпископа Мефодія (Максима Филимоновича). Свої універсали, листи І. Брюховецький підписував як «Милостію Божіею гетман кошевой верного Войска Е[го] П[ресветлого] Ц[арского] Величества низового». У жовтні-листопаді 1662 р. його резиденція була перенесена з мису Чортомлик на Дніпрі до м. Гадяч, на Лівобережній Україні. З осені 1662 р. у Гадячі постійно перебував місцеблюститель Київської митрополії Православної церкви в Україні єпископ Мстиславський, Оршанський і Могилівський Мефодій (М. Филимонович).
І от вибори гетьмана 27-28 червня 1663 р. під м Ніжин на Чорній раді. 
Кандидати Яким Сомко та Іван Брюховецький, промосковський політик, який вдало провів передвиборчу кампанію, здобув підтримку черні. Історик Любов Шептицька визначила: «Це були перші вибори гетьмана, які відбулися за російським сценарієм». Дійсно, такої політичної гри Запорожжя ще не бачило: прекрасні ораторські здібності, майстерні популістські прийоми, тонке розуміння людської психології, вміння грати на людських слабостях. Загравання з низами дало свої наслідки: запорожці розпочали бійку, зламали бунчука наказного гетьмана, тероризували Сомка. Наступного дня на раді козаки Сомка перейшли до Брюховецького.
Брюховецький прийшов до влади, стратив своїх противників на виборах гетьмана. В українській державі відбулася перша масова політична страта: одразу 12 старшинам (серед них Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко) просто постинали голови. «Клан Хмельницьких» майже знищений.
В Україні з’явилися два гетьмани: у Правобережній – Тетеря, у Лівобережній – Брюховецький, що призвело до територіального поділу держави: лівобережжя потрапило під владу Росії, правобережжя – Польщі. Згадайте роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року» Пантелеймона Куліша. Сомко каже: ти хто? Брюховецький відповідає, що він гетьман Запоріжжя, «гетьман Низу», а Сомко – гетьман Війська Запорізького городового.
Щоб заволодіти гетьманською булавою, треба була підтримка царського уряду, тому Брюховецький першим з гетьманів здійснив офіційний візит до Москви. 6 вересня 1665 р до Москви прибув Брюховецький з делегацією (понад 500 людей) генеральної старшини, полковників, сотників, нижчої старшини, представників духовенства, міщанства. Брюховецькому влаштували урочисту зустріч, аудієнцію в царя, якому підніс багаті подарунки. Гетьман заявив про своє бажання одружитися з якоюсь “московською дівкою” й прохав визначити йому молоду. «Гетман верного войска вашего царського верный холоп и найнижниший подножок пресвітлого престола пресветлого величества Ивашка Брюховецкий».
Зокрема, він дав згоду на те, щоб усі збори податків, які раніше були у місцевому розпорядженні, надходили до царської казни. За пропозицією Брюховецького одвічна козацька монополія – винокурна справа переходила до рук Москви. Для нагляду за надходженням податків цар мав надсилати воєвод до всіх міст України, навіть до Запорожжя, яке ніколи не знало воєводського правління. Брюховецький легко поступився правами українського духівництва. Він запропонував Москві призначити митрополита до Києва. Але царський уряд не зважився на цей крок, побоюючись, що духівництво України, просякнуте політичними ідеями Заходу (Польщі) не дозволить так розпоряджатися собою. Тільки козацькі привілеї Брюховецький залишив недоторканими.
Цар нагородив гетьмана, бояр, убранням. Спеціальним актом від 11(22).Х 1665 р І. Брюховецькому було пожалувано боярське звання, призначено йому двір у Москві для проживання. І. Брюховецький одружився з дочкою князя Долгорукова.
Вся старшина отримала дворянство та маєтки. Як кажуть, як мед так ложкою: козацька старшина звернулася до царя з проханням надати їй маєтки у вічне володіння з усіма селянами. І хто заїкнувся про спробу затвердити в Україні кріпацтво?
Тільки духівництво відкинуло ідеї Москви, тому київський воєвода Шереметьєв писав цареві, що “московському митрополиту бути у Києві ніяк не можна”.
17 (07) червня 1668 р. поблизу Диканьки під час зустрічі військ Правобережної та Лівобережної України та проведення спільної генеральної ради за наказом гетьмана Петра Дорошенка був страчений 45-річний Іван Брюховецький — Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні. За наказом гетьмана Петра Дорошенка тіло Брюховецького було перевезено до м. Гадяч і поховано з усіма гетьманськими почестями.
