22 червня 1926 р на хуторі Ново-Олексіївка, Одещина (нині с Вознесенського району Миколаївської області, Україна) народився Олександр Григорович Данченко. Батько працював у кооперації та рахівником у колгоспі, мати – продавчинею. Сім’я була далека від художніх інтересів, хоч тато всі роки любив книжки, збирав їх (переважно класику). Якось до них заскочила сусідська дівчинка похвалитися трояндою, яку вона намалювала хімічним олівцем. Сашко був у захваті, квітка його вразила; хлоп’я просило старших щось намалювати.
З п’яти років упродовж 7 літ Санько з родиною жив у м. Дніпропетровську (нині Дніпро) за адресою Соборна площа, 9-а у двоповерховому будинку з цокольним поверхом. Споруджено у 1890 – на початку 1900-х років на замовлення Ераста Бродського. 
Батько влаштувався комірником на будівництві Дніпропетровського м’ясокомбінату, згодом бухгалтером. Мати була і санітаркою, і касиркою. Згадував Олександр Григорович, що за часів голодомору мати скаржилася, коли з ринку замість двох склянок пшона батько приносив одну, бо купував якусь книгу. Втім Сашко рано навчився читати, проковтнув таткову бібліотеку. А ще художник згадував старий будинок біля Преображенського собору і трамвайної зупинки; на розі Соборної площі та вулиці, що веде до парку Шевченка, закладеного ще за Потьомкіна. Проти парку в будиночку з червоної цегли жив дідусь, котрий щодня ходив повз їхній будинок до себе на роботу. Працював він директором у музеї Поля, а звали його Дмитро Іванович Яворницький. Частенько дідусь зупинявся біля вкопаного в землю столу, де дядьки-інтелектуали змагалися в «підкидного», розмовляв з чоловіками, заворожував спогадами й оповідками про козаків. А свої враження від почутого Санько замальовував. Коли потрапив до школи-семирічки (нині №81 біля театру опери та балету), став відвідувати гурток у Палаці піонерів, який вів художник Микола Степанович Погребняк, перший учитель Олександра.
Тато загинув на фронті у перші місяці німецько-радянської війни.
Освіту Олександр Данченко здобував у Михайла Паніна (учень П. Чистякова та І. Рєпіна), у Дніпропетровському художньому училищі (1944-1948).
У 1948 р. Олександр Данченко переїхав до Києва, навчався на графічному факультеті у Київському художньому інституті (1948-1954) у Василя Касіяна, Іларіона Плещинського, Антона Середи.
Оскільки радянці пишно святкували 300-річчя «возз’єднання» (приєднання) України до Московії, Олександр Данченко все частіше згадував оповідки Дмитра Яворницького про козаків, Запорожжя, тому темою дипломної роботи обрав серію офортів «Визвольна війна українського народу проти польської шляхти в 1648—1654 роках» (керівник — Олександр Пащенко). Створив серію «Народні герої України». 
З козацькою тематикою пов’язані роботи молодого ілюстратора книжок: збірка «Думи» (1958), Петро Панч «Гомоніла Україна» (1958), Олександр Ільченко «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай та Чужа Молодиця» (1967). 
Svitlana Kharlamova: «у творах – сила, досконалість та історична метафоричність, які народжують самобутній погляд у майбутнє, саме те, що пізніше самовіддано наслідували обрані. Виглядає, що Сергій Якутович, засвідчуючи славетну спадщину, наслідував саме Олександра Данченка.»
У 1954—1958 рр навчався у творчій аспірантурі при Київському художньому інституті; одночасно (1954—1962) викладав офорт і композицію на графічному факультеті. Олександр Данченко брав участь у республіканських (з 1953 р.), всесоюзних і міжнародних (з 1958 р.) виставках.
Шевченко Т.Г. «Кобзар» (1962, 1984),
О. Ільченко “Козацькому роду нема переводу” (1967),
До поеми І. П. Котляревського “Енеїда” (1968 ) ,
До книги Дж. Боккаччо “Декамерон” (1969),
Іван Котляревський. Енеїда. Київ, Дніпро, 1969.
Олександр Данченко створив «Енеїду» у стилі грецького вазопису. 1972.
Нарешті видавництво «Дніпро» запропонувало йому попрацювати над ілюстраціями до «Декамерона» Боккаччо у перекладі Миколи Лукаша. Культ земного життя з усіма його пристрастями та радощами захопив художника.
«Критика визнала, що роботи О. Данченка над «Енеїдою» Котляревського та «Декамероном» Боккаччо стали етапними для української книжки.»
Останньою, незавершеною роботою Олександра Данченка були ілюстрації до “Божественної комедії” Данте. Вже важкохворий, художник створив до великої поемі 33 підготовчі малюнки та 7 гравюр. Усі вони були присвячені першій частині поеми – “Пеклу”.
Помер митець 13 лютого 1993 у Києві, похований на Байковому кладовищі. На могилі встановлено надгробок у вигляді козацького хреста.
Тесть Олександра Данченка Степан Максимович Даниленко (1901/1902–1982), санітарний лікар, один із авторів «Київського некрополя».
Дружина і сини художника – теж митці.
Дружина Олександра Степанівна Данченко (*1930) український мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства, майстриня художньої кераміки, член Національної спілки художників України. Народилася 23 вересня 1930 року в Києві. Навчалася у Київському університеті (1948–1954). 1968-го закінчила аспірантуру при відділі образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського Академії наук УРСР. 1969 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Народна кераміка Наддніпрянщини». Працювала у Києві у Музеї українського народного декоративного мистецтва, видавництві Української радянської енциклопедії, Науково-дослідницькому інституті теорії та історії архітектури і містобудування. З 1974 року на творчій роботі.
Син Микола Олександрович Данченко (21 січня 1958 – 22 січня 2022) – український художник і педагог; член Національної спілки художників України. 1982-го закінчив Київський художній інститут. У 1982–1992 рр працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. З 2005 року – викладач кафедри монументально-декоративного мистецтва Київського інституту декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну. Працював у галузі монументального (вітраж, мозаїка) і станкового живопису, станкової і книжкової графіки. Автор, зокрема, історичної картини «Конотопська битва. Рік 1659» (2006). Микола Данченко передчасно пішов з життя в січні 2022 року, зокрема й через постійний стрес від передчуття неминучості нинішньої війни.
Його брат Володимир Данченко – художник-декоратор.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
