12 січня 1893 р у с Рубанщина Суджанського повіту Курської губернії народився Михайло Гуревич, радянський авіаконструктор, заступник головного конструктора ОКБ-155.
Закінчив гімназію в Охтирці Харківської губернії, літакобудівний факультет Харківського технічного інституту. 1912 р виїхав до Франції, вступив на факультет математики університету Монпельє. Спроєктував і виготовив свої перші літальні апарати — планери «Бумеранг», «Аіст» (рос. Аист, Лелека); займався конструюванням і будівництвом планерів у Харкові.
У 1936-37 рр у складі радянської делегації Гуревич був у відрядженні у США, де було закуплено ліцензію на виробництво в СРСР літака Дуглас ДіСі-3. Згодом у СРСР почали випускати вантажопасажирські літаки DC-3. За традицією (було ваше – стало наше) цей літак будувався під назвою ЛІ-2. З дитинства пам’ятаю, як дядьки-козлятники обговорювали назви поцуплених винаходів машин. Чомусь врізалося в дитячу голову повідомлення про те, як у Союз привезли німецький завод, що виробляв ліки; як переробили назву Валокардін на Корвалол.
Працював Гуревич у КБ «короля винищувачів» Полікарпова, згодом у конструкторському бюро, яке очолив Мікоян, був його заступником. У той час Сталін вирішив, що всі бойові літаки мають носити імена своїх творців і складатися з початкових великих літер прізвищ головних авіаконструкторів. При цьому винищувачі отримували непарні номери, штурмовики та бомбардувальники – парні. Так у серії замість І-200 з’явився МіГ-1 (Мікоян і Гуревич), що започаткував родину винищувачів.
Здійснили модернізацію літака-винищувача «І-153», розробили висотний винищувач «МіГ-1». Після війни Гуревич разом із Мікояном проєктували перші в СРСР реактивні винищувачі «МіГ-9», «МіГ-15». З 1947 р Гуревич керував розробкою і створенням керованих крилатих ракет. З 1954 року почалось серійне виробництво літака «МіГ-19», що міг долати звуковий бар’єр. 1957 р Гуревич став головним конструктором. 1964-го року, у віці 72-х років, за станом здоров’я вийшов на пенсію.
