Дисидент – (від лат. dissidens — незгідний), так називали тих громадян СРСР, які відкрито сумнівалися та критикували офіційну комуністичну ідеологію, політику, її керманичів.
Однією з перших організацій інакодумців України стала «Ходорівська група» (Український робітничо-селянський союз). Вона виникла 1958 р. у с. Вербиця Ходорівського (тепер Жидачівського) р-ну на Львівщині (звідси назва групи). До її складу входило сім осіб: Федір (Теодор) Дронь, Федір Проців, Михайло Проців, Михайло Ханас, Йосип Нагребний, Іван Щербицький та Володимир Капітоненко.
Головне завдання – пропаганда ідеї національної незалежності. Члени групи ночами вивішували по селах національні прапори, поширювали листівки, для виробництва яких дістали кліше, проте не встигли його задіяти.
7-8 грудня 1961 р групу викрили органи КДБ при РМ УРСР. Слідство приписало їм терористичні наміри, ніби вони планували терористичні акти щодо колгоспних активістів, партійних і радянських працівників, знищення колгоспного майна, диверсії на залізниці, здійснили ряд підпалів на території Ходорівського району.
7 травня 1962 р Львівський обласний суд оголосив вироки.
Федору Проціву (колишній вояк УПА, працівник райспоживспілки) суд виніс смертну кару.
Федір (Теодор) Дронь — (лідер групи, робітник Ходорівського цукрокомбінату) і Михайло Проців дістали по 15 р. ув’язнення, з них 5 р. тюрми, з забороною після ув’язнення 5 р. проживати в Україні;
Йосип Негребний та Михайло Ханас – по 12 р.,
Іван Щербицький – 10 р.,
Володимир Капітоненко – 8 р.
В “Украинских силуэтах” Михайло Хейфец згадував, що у таборі Федора Дроня вважали дисидентом: борцем не військового – “стариковского”, а дисидентського покоління – “из молодых”.
