Чвалаю майже безлюдним прифронтовим Запоріжжям. Скупеньке сонечко зігріває забиті дошками вікна, сонячний зайчик пригорнувся до фронтової стрічки на склі. І згадується календаризована історія України. Сьогодні, 17 лютого, день пам’яті художника Костянтина Богаєвського. 17-го лютого 1943 р. у середу в окупованій гітлерівцями Феодосії 71-річний художник Костянтин Богаєвський вийшов на міський базарчик і потрапив під бомбардування радянською авіацією. «Визволителі» скинули три бомби: на базар, біля тюрми та на вул. Войкова. Ось кілька слів із щоденника феодосійського школяра Володимира Борисенка (тоді йому було 15): «На базаре результаты оказались особенно ужасными. Было убито около сорока человек. Вокруг разбитого балагана стояли целые лужи крови, валялись пальцы и кишки…» 19 лютого 1943 р. у п’ятницю були похорони. Художника пейзажиста кіммерійця Костя Богаєвського поховали без голови.
Учень Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, друг Максиміліана Волошина теж ходив моєю вулицею, коли приїхав малювати будівництво Дніпрогесу.
Чимчикую самотою сумним містом. І спливає безнадійний пейзаж Костянтина Богаєвського “Сонце” (1905 р.). Скупе зимове сонце притягує, гіпнотизує, заставляє про все забути. Але яке там забуття? Місто, де я народилася, проіснувала стільки літ, нагадує мені забуте, зруйноване Другою світовою, що закарбувалося з дитинства. Занехаяне, розбиті будинки, руїни… От тільки тоді було багато людей, чувся сміх… Сьогодні вулиці – пустки, будинки порожні; крамниці забиті дошками з написами російською: «Аренда». Люди залишили домівки, могили рідних і помандрували у світи, рятуючи життя дітей. На безлюдних вулицях тільки дерева заламують руки до неба, волають про допомогу…
У Богаєвського сумна Феодосія, у мене – осиротіле Запоріжжя…
Залишити відповідь