Народився Лука близько 1620 р. на Чернігівщині. Походив із зауського (за річкою Ушша) шляхетського роду Барановичів гербу Сирокомля. Барановичі мали землі, садиби, але так повелося, що старшому синові діставалася нерухомість; середньому – гроші, стезя церковника; молодші мусили брати зброю і здобувати все самотужки. От і Лука освіту здобував (латиною та польською) у школі Київського Братського Богоявленського монастиря. Випускником змінив ім’я Лука на Лазар. Потім навчання у Віленському (Вільнюс, Литва), Калішському (Польща) єзуїтських колегіумах. Від 1642 р.– викладач граматики (польською, латиною) у Києво-Могилянській колегії (академії), пізніше – професор поетики, риторики. З 1647 року став ректором у Гощі. З 1650 р — професор філософії, ректор Києво-Могилянського колегіуму був учителем Івана Мазепи. У 1651 р. залишив академію і мешкав у монастирях Києво-Кирилівському, Куп’ятицькому та Дятиловецькому. З 1653 р завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії. Від 1659 р. – чернігівський архієпископ і місцеблюститель Київської митрополичої кафедри. З роками Лазар Баранович примножував свої статки: став власником багатьох сіл. Чернігівського, Ніжинського полків (отримав універсали від Самойловича, підтвердження на всі володіння від Петра I у 1688 р.).
Лазар Баранович власним коштом відновив Спаську церкву в Новгород-Сіверському, Борисоглібський собор у Чернігові. У відновленому з руїн Спасо-Преображенському Новгород-Сіверському монастирі, при якому до 1672 р. залишалась кафедра Чернігівського архієпископа, в 1674 р. заклав друкарню (за сприяння архімандрита Михайла Лежайського), яку в 1679 р. було перенесено до відновленого Чернігівського Свято-Троїцького Іллінського монастиря. За життя Лазаря Барановича було видруковано понад 50 книг, серед яких праці самого архієпископа; для видання творів Баранович використовував кошти, які отримував від власних млинів.
Навколо друкарні утворився літературний осередок, відомий як «Чернігівські Атени», який уславили імена Іоанікія Галятовського, Дмитра Туптала, Стефана Яворського, Івана Величковського, Семена Ялинського, Лаврентія Крщоновича.
Залучив Барановський кошти меценатів з козацької старшини для будівництва монастирів: Свято-Покровського Шуморовського біля Почепа, Свято-Микільського Катошинського, Свято-Троїцького Бречицького Андрониківського і Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського (останній – коштом полковників Даміана та Василя Ігнатовичів).
Архієпископ – автор проповідей, віршів, полемічно-богословських трактатів польською і українською мовами: «Меч духовний» (К., 1666), «Аполлонова лютня» (Львів, 1671), «Труби словес проповідних» (К., 1671).
З 1692 р. звільнений «на покой». 13 вересня 1693 р. у Чернігові (за ін. даними, 1694) упокоївся Лазар Баранович (світське ім’я – Лука) – український письменник, учитель гетьмана Івана Мазепи.
Залишити відповідь