Народився Микола Лебідь (Лебедь) 11 січня 1909 р. в селі Нові Стрілиська (Стрілища) Бібркського повіту на Львівщині у родині кравця Кирила Лебедя. Навчався у Львівській академічній гімназії. У віці 16 років Микола Лебідь став членом підпільної Української військової організації, згодом – активний діяч ОУН.
У 1930 р. Лебідь Микола закінчив гімназію у Львові. У 1930-1932 р. активно брав участь в організації молодіжних груп ОУН на західноукраїнських землях, керував підпільною військовою підготовкою юнаків та дівчат ОУН у Карпатах. Там і познайомився з 18-річною Дарією Гнатківською, яка закінчила гімназію «Рідної школи», навчалась у Львівській консерваторії, була членкинею бойової розвідувальної групи ОУН (разом із Катериною Зарицькою). У 1932-34 рр. Дарка та Микола були зв’язковими між Крайовою Екзекутивою ОУН ЗУЗ та Проводом ОУН за кордоном. У 1934 р. ОУН готувала замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, як вирок революційного трибуналу за злочини перед українцями. Дарії Гнатківській і Миколі Лебедю доручили вивчити звички генерала Пєрацького, скласти точний план його переміщень, розташування вулиць, провулків, дворів, під’їздів будинків району. Наказ про страту Пєрацького віддав 24-річний крайовий провідник ОУН Степан Бандера, акцією керував його одноліток Микола Лебедь, виконавцем атентату був доброволець Григорій Мацейко. Дані розвідників допомогли Мацейку виконати завдання і залишитися живим.
9 жовтня 1934 р. Дарка була заарештована польською поліцією за підозрою у причетності до організації вбивства. Лебідь намагався виїхати через Гданськ-Щецин у Німеччину, але за наказом Генріха Гіммлера був арештований і виданий Польщі. На Варшавському процесі (1935-1936) Микола Лебідь отримав смертний вирок, який згодом змінили на довічне ув’язнення у Святому Хресті, Дарія Гнатківська отримала 15 років ув’язнення. Двоє політичних в’язнів (Микола та Дарія) одружилися в тюремній капличці.
5 вересня 1939 року під час конвоювання до іншої в’язниці Микола Лебідь утік. У вересні 1939 р. Дарія вийшла на волю.
Коли молоді революціонери виступили проти Андрія Мельника і створили ОУН (р), Микола Лебідь став другим заступником Степана Бандери.
У 1940 р. створив Службу безпеки ОУН – законспіровану організацію з чіткою розгалуженою структурою. Микола Лебідь налагодив співпрацю із німецькою розвідкою Абвер, результатом чого стали військові вишколи членів ОУН та формування у складі німецької армії двох українських батальйонів “Нахтіґаль” і “Роланд”.
Микола Лебідь підтримав ідею Бандери про створення «похідних груп» ОУН. 30 червня 1941 у Львові Українські національні збори проголосили Акт відновлення Української держави та створення Українського державного правління. Микола Лебідь увійшов до нього як міністр державної безпеки. Після арешту Бандери 1941 р. Лебедя називали фактичним керівником ОУН і, разом із Романом Шухевичем, головним організатором Української Повстанської Армії (УПА). Микола Лебедь, оголошений Гестапо у розшук, зміг уникнути арешту, він перевів ОУН у підпілля.
СБ ОУН Миколи Лебедя виконувала функції спецслужби, її функціями були розвідувальна і контррозвідувальна діяльність, захист визвольного руху від проникнення ворожої агентури: очолив пошук і знищення радянської агентури та залишків загону Сидора Ковпака в Галичині. Остання справа СБ – поранення генерала Миколи Ватутіна та захоплення його архіву.
СБ ОУН виконувала каральні функції: зайнявся нейтралізацією групи Тараса Бульби-Боровця, ініціював нейтралізацію групи мельниківців. Тільки два екзекутивні загони СБ ОУН мали червоно-чорний прапор. До 1943 р. Лебідь очолював ОУН на західноукраїнських землях і зіграв важливу роль у формуванні Української повстанської армії. Згодом Лебідь передав керування Службою безпеки Миколі Арсеничу.
У січні 1944 р. гестапо заарештувало Дарію, перевезли до концтабору Равенсбрюк.
На першому з’їзді УГВР в липні 1944 року Лебедя обрали секретарем зовнішніх справ. Він організував переговори з польською Армією Крайовою, з угорськими військовими та представниками румунської окупаційної адміністрації. Влітку 1944 року Микола Лебедь залишив Україну; мешкав у Італії, згодом у Західній Німеччині. У 1946 році опублікував монографію про діяльність УПА в роки війни і перші післявоєнні роки («УПА»). У 1947 році Микола Лебідь вийшов зі складу ОУН Бандери і разом із Ребетом і Камінським створив Закордонну ОУН (ОУНЗ), а також Закордонний Провід УГВР.
З грудня 1949 р. родина Лебедя емігрувала до США, мешкали у місті Йонкерс (округ Вестчестер, штат Нью-Йорк, США).
Склалося так, що деякі українські патріоти з угруповання УГВР (Українська Головна Визвольна Рада), щоб продовжувати війну проти Москви пішли на співпрацю з урядом США, бо «ворог мого ворога — мій друг». Були це Микола Лебідь, Мирослав Прокоп, Іван Гриньох, Юрій Лопатинський.
Вони заснували у Нью-Йорку дослідницько-видавниче бюро «Пролог», яке займалося збиранням та аналізом інформації про Україну та щедро фінансувалося ЦРУ (Центральне Розвідувальне Управління США). Очільник у 1952-1974 рр. Микола Лебідь, з 1974— член ради директорів, у 1982—1985 рр. заступник голови.
Видавництво «Пролог» випускало у світ журнал «Сучасність», передруковувало твори заборонених в Україні авторів, зокрема друковані у «самвидаві» в 1960-1970-рр. Головним редактором «Сучасності» був брат другої дружини Миколи Лебедя – Тарас Гунчак. Цікаво, що серед авторів самвидаву було троє синів двоюрідної сестри Миколи Лебедя – Стефанії Данилівни Горинь (у дівоцтві Грек) – матері Михайла, Богдана та Миколи Горинів. Американське фінансування “Прологу” – успішна секретна операція США проти Радянського Союзу, що відіграла центральну роль у здобутті Україною незалежності.
У 1956—1991 — член управи Українського товариства закордонних студій у Мюнхені та Торонтського видавничого комітету «Літопис УПА» (1975).
У 90-х роках Микола Лебідь неодноразово приїжджав на батьківщину.
19 липня 1998 року Микола Лебідь помер.
У 2002 р. донька покійного Зоряна Стіглер передала 12 погонних футів (більше 30 коробок) колекції батька до архіву Українського наукового інституту Гарвардського університету.
Племінник Миколи Лебедя і Тараса Гунчака – Марк Паславський — міліонер, власник великого бізнесу, капітан армії США в запасі 20-го лютого 2014 року з шиною і щитом брав участь у штурмі «Небесної Сотні» на Інститутській. Американець українського походження був спонсором і бійцем батальйону «Донбас» під позивним Франко. Він пожертвував у МО $300 тис. власних коштів на дрони. Їх вкрали. А коли він затребував гроші назад, за два дні 19 серпня 2014 р. під Іловайськом він загинув.
Залишити відповідь