– Уот відь как: нєт сій час таво іскрамьотнава істинна русскава юмара. Помнітє, студентами п’єлі: «Ат сєсіі да сєсіі живут студенти вєсіла»? – задирається Софочка.
– А ти хоч знаєш автора пісні? – осаджує Хомівна.
– Нєа. А кто?
– Ань, хоч ти скажи, – виставляють мене на передову Хомівна.
– А дійсно, написав «неруській» Владлен Бахнов, єврей, народжений 1924 р. у Харкові. Жив у рідному місті, ганяв вулицями, чіплявся на трамваї, але потрапив під трамвай і 12-річним лишився без ноги. Закінчив 9 класів. Коли почалася війна, опинився з родиною у Казахстані. Працював піонервожатим в інтернаті, створив ляльковий театр, писав коротенькі виставки. Юнак свято вірив у свій талант, тому подався до Москви і 19-річним без повної середньої освіти вступив до літературного інституту. Тоді й написав пісеньку «От сессии до сессии». Писав драми, пародії для Штепселя й Тарапуньки, Райкіна; клоунади для Попова, Нікуліна. Саме за його сценарієм поставлено фільми «Іван Васильович змінює фах», «Не може бути», «За сірниками».
– Що ж виходить: зникла Україна з історичної арени і позбулася своєї демографії, географії? – задумалися Хомівна.
