Хууух… Скінчилася батьківська субота, до зустрічі якої сусідки готувалися весь тиждень. Війна, стреси, старість забрали здоровий сон, всі сили, тому сусідки мили, прибирали, щоб невістки не помітили пилу-павутиння, щоб не робили потім чоловікові дірку в голівоньці. А ще запасалися тим, що самі ніколи не їдять: смаколики для дітей і онуків. Нарешті зустрічі закінчилися. Лишилися спогади.
– Уяви собі, – кажуть Хомівна, – поперек прострелило, а я ж маю бути перед дітьми «юним кузнєчиком» – одягаю корсет. Він у мене міцний, дебелий, на липучках. Взялася за липучки і згадала, як ти розповідала про швейцарського інженера Жоржа де Местраля, який винайшов застібку-липучку. А допоміг йому собака, який на прогулянці набрався реп’яхів лопуха. Господар не тільки обібрав колючки з шерсті пса, а й дослідив під мікроскопом гачки плодів, що й дало ідею застібки. Ідея народилася в 1941 р. У 1955 р. де Местраль зміг її запатентувати. Сам інженер назвав застібку велькро (слово від французьких коренів оксамит і колючка).
– Отак я собі розмірковую. І раптом онука кричить: «Мамо, не відпускай бабуню на війну!»
– Звідки таке? – дивується невістка.
– Я сама бачила, що вона одягла бронік… Не пускай її…
– Отакої: мій старечий корсет став броніком. Що за час настав?
