Якщо Кравчук пробігав між крапельками, то Карл Густав Еміль фон Маннергейм (1867-1951) – між хижаками Гітлером і Сталіним.
30 листопада 1939 р. радянські «визволителі» рушили «на допомогу» міфічному урядові Фінляндії. Сталін наказав військам Ленінградського військового округу протягом двох тижнів окупувати Фінляндію. Путін давав своїм ґвалтівникам два дні на взяття Києва.
У перший день Зимової війни уряд призначив Карла Густава Маннергейма першим головнокомандувачем фінської армії. Як відомо під час війни фельдмаршали не стають президентами, тому Карл Густав був главнокомандувачем фінської армії (1939-44), а тільки потім – у 1944-46 рр. президентом Фінляндії.
Через 3,5 місяці, 12 березня 1940 р. було підписано радянсько-фінський мирний договір, за яким Фінляндія втрачала весь Карельський перешийок та узбережжя Ладозького озера, деякі райони в Карелії та на Півночі.
Але Москва не могла ні забути, ні простити. Через 18 днів після Зимової війни Карельську АРСР перетворили на Карело-Фінську союзну республіку, запровадили термінові курси фінської мови для місцевої парт номенклатури. Фінський посол Паасиківі повідомляв у Хельсінкі: «Радянський Союз неодмінно використає проти нас силу…».
18 вересня 1940 р. нарком оборони Тимошенко та начальник генштабу Мерецков подали Сталіну план окупації Фінляндії з конкретними завданнями: «вторгнутися…», «розгромити…», «оволодіти…».
5 жовтня Сталін затвердив «думки військових», 25 листопада Ленінградський військовий округ отримав відповідну директиву.
Та позиції Берліна стали на заваді. Звісно, Фінляндія – зона впливу СРСР, але Гітлер відчув себе господарем Європи. Він на переговорах 13 листопада 1940 р. в Берліні «виявив настрій, з яким доведеться рахуватися», – писав Молотов червоному фюреру: «головний час з Гітлером пішов на фінське питання».
Німці гарантували постачання Фінляндії зерном і підписали з нею угоду про транзит своїх військ у Норвегію. Тиск Москви штовхнув Хельсінки в обійми Берліна.
Маннергейм – єдина в історії людина, яка в ході Першої та Другої світових війн отримала нагороди від обох сторін. Здається, що Фінляндія вступила в війну на боці Німеччини. Чому ж Маннергейма, який мав у Другій світовій нагороди і від Гітлера і від Сталіна, не притягнули до судової відповідальності Союзною контрольною комісією? Ось кілька дат і фактів, що можуть дати відповідь.
Карл Густав добре знав росіян, тому 23 січня 1941 р Маннергейм заявив президенту Рюті і премьєр-міністру Рангелю, що вважає новий радянський напад невідворотним і вимагав часткової мобілізації. Пропозицію відхилили. Напередодні другої світової пропонував урядові зробити превентивний удар по Союзу. Не погодилися.
Хоч 22 червня 1941 р. Фінляндія оголосила про нейтралітет, о 6 ранку у радіо зверненні Гітлер повідомив, що німецькі та фінські солдати воюють разом. На вимогу Хельсінки Ріббентропу довелося дезавіювати слова Гітлера. Увечері 22 червня радянський посол у Хельсінки заявив, що СРСР буде поважати нейтралітет Фінляндії.
Заява-заявою, але радянське командування почало перекидати частини Ленінградського військового округу, елітну 1-у танкову дивізію, не назустріч німцям, а на північ.
25 червня радянська авіація нанесла масований удар по фінляндським аеродромам; бомбували житлові квартали Хельсінки. Сучасні дослідники доводять, що за ці дії СРСР дорого розплатився. Якби Фінляндія лишилася нейтральною, не було б блокади Ленінграда та голодної смерті 600 тисяч осіб.
Маннергейм відмовився підкорити фінську армію німецькому командуванню та не погодився брати під своє кермо німецькі частини.
Маннергейм особисто відмовив Гітлеру в проведенні на території Фінляндії політики Голокосту.
Фельдмаршал не дозволив Гітлеру розмістити далекобійну артилерію на Карельському перешийку, ставив перепони для проходу вермахту через фінську територію, сам не починав наступу на радянські позиції біля Ленінграда та Мурманська. Напочатку 1942 р. Карл Густав уперся: «Я не буду більше наступати». Але Гітлер все-таки очікував рішучих дій фіннів аж до 4 червня 1942 р. У цей день було 75-річчя Маннергейма. Маршал сам шанував оковиту, той порадував своїх солдат: відправив на передову по дві пляшки на землянку. Армія стала недієздатною, фінни завершили війну.
Гітлеру довелося мати справу з поступливим генералом піхоти Пааво Талвела (1897-1973). Саме він мав 22 жовтня 1942 р. очолити десант на штучний острів Сухо (Дорога життя), що означав контроль над Ладогою та смерть Ленінграда. Маннегрейм не міг заборонити генералу Талвела провести операцію під кодовою назвою «Бразиль», але… по-перше, встиг попередити радянське командування; по-друге, не здивувався що неочікувано фінни захворіли на тяжку хворобу, а техніка, що працювала, як годинник, перестала діяти. Німці так і не взяли острів Сухо.
Під час таємних переговорів СРСР і Фінляндії про вихід із війни, Сталін через дипломатів передав фінському уряду умову: «Ми приймемо тільки таку угоду, за якою буде стояти маршал Маннергейм». У 1944 р. Фінляндія вийшла з війни. Після чого почалася Лапландська війна з Німеччиною.
Якщо під час війни фельдмаршал не міг стати президентом, то після війни – прошу пана! 4 серпня 1944 р. Маннергейм став президентом, правив до 11 березня 1946 р. Головний військовий авторитет Фінляндії Маннергейм не виставив вдруге свою кандидатуру у президенти, вийшов у відставку. Щоб не дразнити власною присутністю Москву, виїхав до Швейцарії. Помер 27 січня 1951 року в Лозанні. Похований 04 лютого 1951 р. в Хельсінки на Центральному військовому цвинтарі
У 1951 році, після смерті Маннергейма, Пааво Талвела створив і очолив товариство пам’яті маршала.
Залишити відповідь