Гудовичі (у старовину також Гудовічеви) — український за походженням дворянський рід, що використав варіант польсько-литовського герба «Одровонж».
Родоначальником їх був шляхтич Станіслав Гудович, котрий отримав у 1567 р. підтверджувальну Грамоту на маєток Гудайце. Старший його син Матвій був родоначальником старшої гілки родоводу, внесеної до VI та I частини родовідних книг Віленської та Ковенської губерній. А у молодшого сина Івана були онуки Андрій і Степан Павловичі, які переселилися в Гетьманщину з Литви на початку XVIII ст. і служили в козацьких полках.
5 квітня 1797 р. генерал-аншефу Іванові Васильовичу Гудовичу був наданий титул графа, який 12 років по тому (12.12.1809) був поширений і на його чотирьох молодших братів. Рід графів Гудовичів унесений до V частини родовідних книг Чернігівської і Московської губерній, а рід дворян Гудовичів (нащадків Степана Павловича Гудовича) — до VI частини родовідної книги Чернігівської губернії.
Народився Андрій Васильович Гудович 1731 р. в селі Старі Івайтенки Бакланської сотні Стародубського полку у Гетьманщині. Батько – Василь Гудович (1713 — 1764) – Генеральний підскарбій в уряді гетьмана Кирила Розумовського, таємний радник. Мати – Ганна Носенко-Білецька, дочка прилуцького полкового сотника Петра Білецького-Носенка, вдова по Івану Даровському; бабця лексикографа, поліглота Павла Павловича Білецького-Носенка. Від цього (першого) шлюбу батьки мали чотирьох синів і чотирьох доньок.
Батько дав Андрієві добру закордонну освіту: здобував знання в Кенігсберзі (1751), де студіював математику і філософію в професора Фрідpixa Йоганна Бука (Buck), та Лейпцизькому університетах. Згодом Гудович вступив до голштинської військової служби спадкоємця російського престолу Петра Федоровича (згодом імператора Петра III). Став його наближеною особою, отримав придворний чин голштинського камергера та звання полковника. 25 грудня 1761 (5 січня 1762) року вирушив до Пруссії з пропозицією миру антиданського союзу. У першій половині лютого 1762 р. Гудович перебував у Бреслау при Фрідріху ІІ. Король, який донедавна знаходився у повному розпачі, зустрів імператорського посланця з розпростертими обіймами та прийняв його на найвищому рівні. Пізніше, відмічаючи роль Гудовича в той момент, Фрідріх писав українцю:
« «Я дивлюсь на Вас як на голубку, яка принесла маслинову гілочку до Ковчегу: Ви були першим інструментом, яким Провидіння скористувалось для укріплення цього щасливого союзу з дорогим і величним імператором. Я перед Вами у вічній вдячності…».
Після повернення з Пруссії в петербурзьких політичних колах про Гудовича говорили як про майбутнього Гетьмана України. Андрій Гудович отримав близько 15 тисяч кріпаків у Стародубському та Чернігівському полках, також Петро ІІІ призначив його генерал-ад’ютантом із чином бригадира. В 1762 році був відісланий у Курляндію з дорученням підготувати обрання герцогом двоюрідного дядька Петра ІІІ принца Георга Шлезвіг-Гольштейн-Готторпського. Під час палацового перевороту 28 червня (9 липня) 1762 р. до кінця знаходився поряд з імператором Петром ІІІ і був арештований разом з ним. Після звільнення відмовився служити російській імператриці Катерині II, вийшов у відставку в чині генерал-майора і виїхав за кордон, де перебував до 1765 року. Далі поселився у своїх українських маєтках, перебував там 34 роки, до самої смерті Катерини ІІ. Ймовірно, Гудович мав відношення до закордонної місії Василя Капніста 1791 року.
Після вступу на російський престол Павло I викликав Гудовича до Санкт-Петербургу, цінуючи його вірність пам’яті батька, 24 листопада 1796 р. нагородив чином генерал-аншефа (оминувши чин генерал-поручика) та орденом Святого Олександра Невського. В поінформованих українських колах вважали, що Гетьманом призначать великого князя Костянтина Павловича, а Гудович стане його регентом в Україні. Проте російський уряд не підтримав проектів Андрія Гудовича, тож він знову повернувся до власних українських маєтків на початку 1797 року, де й помер через 11 років.
Залишити відповідь