Петро Андрійович Хмарук народився 3 січня 1943 року у Києві на вул. Північній (Святошино). З 16 років не сприймав нічого радянського, став професійним революціонером, найбільшим гріхом вважав працю на комуністів. Був невловимим керівником антирадянського підпілля на Київщині (кінець 60-х рр.), відомим публіцистом. Інтелігент, ерудит, багато читав, вражав ввічливістю, грамотною мовою, уміло дискутував, поводився як аристократ. Був надзвичайно ввічливий з жінками. Завжди цілував ручку, галантно пропускав вперед, подавав одяг. Мав велику пристрасть – вогнепальну зброю, вміло ховав її від оперативників.
Правоохоронними органами вважався кримінальним авторитетом. Ідейно ненавидів радянську владу. Злочинці його поважали та боялися. Був асом у фальшиво друкуванні. Ніколи не міняв поглядів, тримав слово, нікому не відмовляв. Надзвичайно скромний у побуті. Вісім раз засуджувався до позбавлення волі, провів за ґратами 28 років. Ініціатор численних страйків ув’язнених у радянських концтаборах. За його затримання КДБ тричі призначав винагороду. Чудовий конспіратор. П. Хмарук мав власну підпільну типографію, де виготовляв «липові» паспорти, права водія. Опікувався скупкою золота у населення, організацією перших ломбардів.
Людина-легенда, справжній патріот. Він вважав Росію джерелом усіх бід в Україні, тому допомагав чеченському товариству в Україні, фінансував чеченську боротьбу проти Росії.
Один із засновників УНА-УНСО, член Проводу. Всі свої прибутки витрачав на фінансування українського націоналістичного правого руху ДСУ, УНА-УНСО. Передчуття війни з РФ змушує Хмарука дбати про підготовку захисників України. Він виїздив у Крим, домовлявся з керівництвом піонерських таборів, будинків відпочинку про розміщення вишкільних таборів УНСО. Петро Андрійович фінансував з власної кишені вишкіл бойовиків УНА-УНСО. Дбав Хмарук і про розробку нових зразків вогнепальної зброї (пістолета-кулемета «Гоблін»).
На виборах 1994 року Петро Хмарук балотувався до Верховної Ради України.
28 листопада 2008 р. у Києві помер від онкології 65-річний Петро Хмарук. 1 грудня 2008 похований на Лісовому кладовищі.
