23 чи 18 травня 1858 року в Таганрозі, у Катеринославській губернії народився Микола Павлович Чехов, старший брат Антона Чехова.
Дід Чехових був кріпаком. За велику для того часу суму викупився з кріпацтва. Батько Павло Єгорович Чехов (1823–1898) українець, народжений у селі Вільховатка Полтавської губернії, жив у селі Вовча Балка на Харківщині; був дрібним крамарем, мав бакалійну лавку, намагався годувати цим свою велику сім’ю. Втім, батько був людиною творчо обдарованим самоуком: писав ікони, невеликі картини для сім’ї та на продаж; грав на скрипці та фортепіано. Вечорами в сім’ї було прийнято співати хором. Він вирішив учити музиці єдину дочку в сім’ї, Машу.
Бабуся по батькові Єфросинія Шимко, в якої онуки часто гостювали, розмовляла українською мовою.
Мати Євгенія Яківна Чехова (Морозова) присвятила себе шістьом дітям (п’ятеро синів і дочка), всі вони розвинули таланти, стали високоосвіченими людьми: 
Олександр Павлович Чехов – літератор, лінгвіст (1855 – 1913 рр.);
Микола Павлович Чехов – художник, музикант (1858-1889);
Антон Павлович Чехов – письменник, драматург, класик російської літератури (1860 – 1904 рр.);
Іван Павлович Чехов – вчитель (відомий московський педагог) (1861 – 1922 рр.);
Марія Павлівна Чехова – художниця-пейзажисткою (1863 – 1957 рр.);
Михайло Павлович Чехов – письменник, юрист (1868 – 1936 рр.).
Від пуп’янку діти спілкувалися українською, слухали українські пісні, грали в домашніх виставах українські п’єси. Російську вивчили згодом, коли треба було йти у російськомовну науку. Антон Чехов визнавав: «Я дійсний малорос, я в дитинстві не говорив інакше, як по-малоросійськи».
Старший брат, Олександр, захоплювався технікою і майстрував якісь фізичні прилади.
Другий син Микола Чехов був надзвичайно талановитим, з дитинства малював багато і успішно, разом із батьком розігрував скрипкові дуети.
Микола Чехов був спокійним і флегматичним, не зважав на думки оточуючих; страждав від вади – косоокість. Микола терпляче зносив, коли шибеняка Антон дражнив його «косим» і «Мордокривенко», збиткувався.
Іван переплітав книги.
Серед братів Чехових тільки Антон був «білоручкою», ручна праця його не цікавила, він складав сценки та цілі п’єски і ставив з братами кумедні домашні спектаклі.
У 1875 році Олександр Чехов закінчив зі срібною медаллю гімназію і поїхав до Москви, щоб вступати на фізико-математичний факультет університету. Микола не закінчив гімназичного курсу і поїхав за ним. Він вступив у Москві в училищі живопису, скульптури та архітектури у клас художника-жанриста Василя Перова. Разом із Миколою Чеховим вчилися Ісак Левітан, Костянтин Коровін, Федір Шехтель. Майже одночасно Микола проявив себе як самобутній живописець, талановитий графік, дотепний карикатурист. Багато його гумористичні малюнків друкували газета «Московский листок», журнали «Зритель», «Сверчок», «Свет и тени», «Москва», «Осколки».
Наступного року до старших синів приїхав батько, Павло Єгорович – втік із Таганрога, де йому світила боргова яма. Чергова фінансова авантюра принесла батькові повне розорення. Їхній будинок забрали за борги. Згодом приїхала мати з молодшими дітьми.
Злидні обсіли родину Чехових. Брати бралися за будь-яку роботу. Микола Чехов розписував Храм Христа Спасителя, малював карикатури для гумористичних журналів. Власне, зв’язки Миколи з московської журналістикою допомогли Антону Чехову, прилаштувати свої перші оповідання, написані за спогадами про кумедні домашні спектаклі дитинства. Микола став першим ілюстратором творів брата Антона. Ось таким він бачив Ваньку Жукова.
На відміну від братів Антона й Олександра, Микола підписувався в пресі справжнім прізвищем. Кумедні карикатури та замальовки Миколи Чехова були дуже популярні. Серед творів А. Чехова є «Весільний сезон». Це не розповідь, а «комікси», тобто підписи Антона Чехова до малюнків Миколи Чехова.
У 1879 р. Микола Чехов здружився з 19-річним студентом Московського училища живопису Ісаком Левітаном, узнав його сумну історію. Справа в тім, що батьки Ісака Левітана пишалися своїми талановитими дітьми, воліли дати їм гідну освіту і тому переїхали до Москви. Та було то в недобрий час: єврейський погром забрав життя батьків, Ісак врятувався на смітнику. Хлопчина став студентом, але вийшов указ, що забороняв євреям перебувати в Москві, тому Ісака виселили в Салтиківку. Напівголодний Левітан часто ночував в училищі, ходив обідранцем, навіть сам себе соромився. Саме тоді він написав сумний пейзаж: пізня осінь, опале листя яворів у пустому паркові. Щоб підкреслити мотив самотності та безнадії, Микола Чехов домалював на полотні Ісака Левітана фігуру панночки в чорному. Цей твір на виставці студентів помітив Павло Третьяков, придбав його. З того часу меценат стежив за творчістю Левітана. Полотно принесло відомість авторам, але ми знаємо тільки Левітана.
Щедро обдарований художник, талановитий музикант (скрипка, фортепіано), чиїм виконанням захоплювалися поціновувачі, Микола Павлович тихо гинув. Він ділився з друзями грошима, ідеями; допомагав родині. Мав Микола цивільну дружину А.А. Іпатьєву-Гольден, яка пиляла його за невміння жити, нездатність добувати гроші. Микола тікав з дому, ночував із безхатьками, подружився з чаркою.
Антон Чехов бачив алкоголізм і глибоку депресію брата: «гибнет хороший, сильный русский талант, гибнет ни за грош». Микола не зміг закінчити навчання через хронічний алкоголізм. 1889 року у Миколи Чехова відкрився туберкульоз у гострій формі, «швидкоплинні сухоти», і Антон Чехов, як лікар розумів, що порятунку немає.
29 червня 1889 р Микола Чехов помер у віці 31 року від туберкульзу у маєтку Лука під Сумами Харківської губернії у маєтку друзів Чехових — Лінтварьових, там і похований.
Залишити відповідь