29-30 серпня 1435 р. над річкою Швентою (Святою за 9 км на південь від фортеці Вількомир (тепер Укмерге) у Литві) зійшлися війська Свидригайла Ольгердовича та Сигізмунда І Кейстутовича.
По суті, чотири роки у Великому князівстві Литовському існувало дві держави — власне Литва, яку очолював Сигізмунд, і Велике князівство Руське під орудою Свидригайла Ольгердовича — Великий князь Литовський, Великий князь Руський, князь Новгород-Сіверський, правнук короля Русі Юрія І Львовича та прапраправнук короля Русі Данила. 
Олександр Гваньїні у праці «Хроніка Європейської Сарматії» зазначав, що Свидригайло «не сприймав Литву, а тільки Русь». Між ними точилась громадянська війна.
Військо Свидригайла нараховувало до 15000 чоловік, серед них було 6000 ратників великого князя, понад 50 дружин удільних князів, 3000 лівонських лицарів, 1500 тисяч чеських таборитів і 500 ординців.
Сигізмунд І Кейстутович мав до 5000 литовського війська, яке очолив його син Михайло. Польща вислала в поміч 4-12000 війська на чолі з Якубом із Кобилян — досвідченим полководцем, учасником Грюнвальдської битви та Великої війни з Тевтонським орденом, він і прийняв командування над польсько-литовським військом.
Вирішальна битва відбулася 1 вересня. Сили Свидригайла буди страшенно розбиті військом Сигізмунда. Свидригайло Ольгердович встиг утекти до Полоцька. Магістр Керскорф, ландмаршал і більшість лівонських лицарів загинули. Сигізмунд Корибутович був важко поранений і помер у полоні. В битві загинули мстиславський князь Ярослав Семенович, київський князь Михайло Семенович Болобан, вяземський князь Михайло Львович, князь Данило Семенович Гольшанський. 42 князі потрапили в полон (серед них — Федір Корибутович та Іван Володимирович — син Володимира Ольгердовича Київського), їх утримували до смерті Сигізмунда І Кейстутовича (1440).
Так було завершено чотирирічну боротьбу за великокняжий престол: Сигізмунд Кейстутович остаточно сів на «велике княжіння Литовське і Руське» — Свидригайло втратив вплив у Полоцькій, Вітебській землях, на Смоленщині й був змушений втікати до Києва. Як наслідок православна та білоруська шляхта в Україні різко втратила свої позиції, українські замки заходилися займати польські гарнізони
