11 травня 1864 року в м. Корк (Ірландія) народилась Етель Ліліан Буль (за чоловіком Войнич). Етель – значить шляхетна, Ліліан – лілія, про що писала Ліна Костенко у поезії «Дотик печалі» (цикл «Силуети»):
Етель і Ліліан – ім’я не для старої.
Етель і Ліліан… Етель і Ліліан…
Летить той дивний Гедзь, летить, як астероїд,
крізь київські дощі, крізь лондонський туман.
Батько шляхетної лілії – Джордж Буль, видатний англійський учений, професор математики в коледжі Королеви, створив Булєву алгебру, одну із теоретичних основ роботи комп’ютерів, помер, коли Етель було півроку.
Мати – Мері Еверест – дочка професора грецької мови в коледжі Королеви. На честь її дядька Джорджа Евереста, колишнього генерал-губернатора Індії названо найвищу гірську вершину в Гімалаях – Еверест.
Кожна дівчинка мала свого принца, а для Етель казковим героєм був італійський бунтар, врятований її предками.
Матері важко було виховувати п’ятьох донечок, хоч вона давала уроки, писала статті до газет. Коли восьмирічна Етель захворіла на рожу. Бліду, худеньку донечку мати відправила в Ланкашир до брата покійного чоловіка, інтенданта на шахті. Із суворим релігійним фанатом у дівчинки не склалися відносини. Коли Етель дісталася невеличка спадщина, вона почала вивчати музику в Берлінській консерваторії. Юна піаністка паралельно відвідувала лекції славістів в університеті Берліна. Та про кар’єру піаністки довелося забути: після закінчення консерваторії Етель здолала дивна недуга — судомою зводило пальці.
На кошти, що лишилися після оплати навчання, вона відправилася в мандри: побувала в Шварцвальді, Люцерні, близько року жила в Парижі. Причиною затримки у французькій столиці був «Портрет молодої людини» невідомого художника, який Етель побачила у Луврі. Сумний, гордий італієць у чорному вразив дівчину, це був герой її дитинства. Етель замовила копію. Так у Етель з’явилася одна з трьох речей, які вона всюди возила за собою все життя.
У Лондоні вона безнадійно закохалася в українця письменника Сергія Кравчинського (псевдонім — Степняк). Їх познайомила Шарлотта Вільсон, видавець журналу «Свобода». Саме з Шарлотти Лілі «спише» Джемму з «Овода».
Етель узнала, що Сергій Степняк-Кравчинський (старший за неї на 13 років) народився в Україні, в родині військового лікаря, учився в Петербурзі в артилерійському училищі, став революціонером-професіоналом. У 1875 р. брав участь в антитурецькому повстанні в Герцеговині, через два роки партизанив в Італії з карбонаріями в горах провінції Беневенто, де потрапив у тюрму. Дев’ять месяців Степняк очікував смертної кари. Після амністії повернувся в Росію. Таємно жив у Петербурзі, готував атентат проти шефа жандармів генерала Миколи Мезенцева. Серед білого дня на людній вулиці він кинжалом заколов ворога. Згодом разом із дружиною Фанні виїхав до Лондона. Чим більше Етель дізнавалася про Сергія, тим більше закохувалася в свого героя. Поступово Сергій ставав тим бунтарем-італійцем із її дитинства.
Сергій і Фанні ласково називали міс Буль «Булочкою». Степняки учили з нею російську, Сергій викладав дівчині українську – мову своєї матері; вона удосконалювала їхню англійську. Нові друзі розповідали їй неймовірне про край рабства та принижень – Росію. Щоб переконатися в правдивості почутого, Етель вирішила поїхати до імперії зла. Гроші на проїзд були, домовленість про роботу вчителькою в сім’ї Веневитинових була. Мати дала 23-річній донечці «щасливого бамбукового кошика» і відправила в країну дикунів. Так Лілі отримала другу річ, яку ніколи не випускала з дому (портрет і кошик). Третьою дорогою річчю стало фото Сергія Степняка з посвятою.
І от уже Варшава, сірий день і морок Цитаделі. Нарешті Петербург і маєток Веневитинових, де Етель вчила дітей англійській, вечорами грала на піаніно для гостей. За два роки Етель переконалася, що Росія – країна тихого жаху.
Вона повернулася до Лондона і поринула в написання роману «Ґедзь». Назвою твору вона взяла псевдонім давньогрецького філософа Сократа.
Прототипом Ривареса був її коханий Сергій.
Восени 1890 року доля подарувала Етель ще одного героя. До Степняка прибився обідраний, голодний 25-річний польський шляхтич, син титулярного радника, революціонер Вілфрід Міхал Габданк-Войнич, який утік із заслання в Іркутській губернії; де жив у одній хаті з українцем Олександром Тарковським та білорусом Юзефом Пілсудським.
Пройшло два роки і влітку 1892-го Етель Буль стала дружиною Войнича. 
Вона була вся у справах: писала, перекладала, знаходила спонсорів для Степняків. Захопилася перекладами з української: пісні І. Мазепи «Ой горе тій чайці», поезіями Т. Шевченка. У 1895-му Етель Ліліан відвідала Львів, познайомилася з Іваном Франком та Михайлом Павликом, з яким потім листувалася.
Вона закінчила свій перший роман, пообіцяла дати почитати Сергію Степняку, але в грудні 1895-го сталося непоправне: її дорогий друг трагічно загинув при переході залізничної колії в Лондоні. Це надовго підкосило Етель Войнич.
Через два роки вийшов друком роман «Ґедзь», приніс Етель славу. А її чоловік-бунтар давно не бунтував: наїв черевце, полюбив малохудожнє бурчання, захопився антикваріатом. У 1897 р. в Лондоні, а в 1915 р. у Нью-Йорку відкрив власний антикварний магазин. Зараз М. Войнич відомий як першовідкривач знаменитого «Рукопису Войнича».
У 1911 році в Лондоні вийшла збірка поезій Шевченка «Шість ліричних віршів», що включала «Заповіт», «Мені однаково…», «Минають дні…», «Косар», «Минули літа молодії», «Зоре моя вечірняя» (заспів до поеми «Княжна»), «Минули літа молодії» (під назвою «Зима»). І сьогодні її переклад «Заповіту» вважається найдосконалішим з усіх відомих 22 англомовних потрактувань твору.
Етель знову відчувала себе самотньою, з чоловіком вони стали чужими. Зайнялася створенням музики.
У 1930 році помер Міхал Вільфрід Войнич.
У 1931 р. у США, вона опублікувала свій переклад колекцію листів композитора Фредеріка Шопена з польської та французької на англійську.
Весною 1945 р. 81-річна Войнич закінчила свій останній твір «Зніми взуття твоє».
Євгенія Таратута писала: «Вдячна учениця, закохалася не лише в літературу, але й у свого вчителя. Незадовго до смерті Етель Ліліан Войнич емоційно промовить, згадавши Степняка-Кравчинського: «Я дуже кохала цю людину!»
Залишити відповідь