6 липня 1851 р. у галицькому містечку Долина, Івано-Франківщина, народився Іван Левинський. Батько, Степан Левинський гербу Сас, директор народної школи, активний член «Просвіти»; помер, коли Іванові було лише 7 років. Мама — Йозефа Гаузер, походила з сім’ї баварських колоністів у Галичині, займалася освітою дітей. Пологи були невдалими: дитина отримала травму хребта, згодом стався горб. Звісно, батьки опікувалися Іванком, добрим ангелом малого був старший на шість років брат Лев Левинський (1845–1912). Бойківський край, що межував із гуцульським світом, виховував Івася.
Після смерті батька, мати з дітьми переїхала до Стрия, де змушена була працювати. Щоб не ловити на собі жалісні погляди, не чути глузливого «горбатого могила виправить», хлопчик зважився «зробити сам себе».
Іван Левинський закінчив чотири класи початкової школи. На подальше навчання не було коштів, тому він почав заробляти самостійно. Маючи добрий голос, допомагав дякові співати у церкві. Згодом вони переїхали до Львова. 18-річний Лев Левинський у той час брав участь у польському повстанні проти Росії. Коли брат повернувся до Львова, допоміг Іванові закінчити Львівську реальну школу. Згодом Лев Левинський одружився з Олімпією – донькою пароха Св. Миколая у с. Гошів Теофіла Горнякевича (1823–1894), і знайшов працю на фабриці металевих виробів барона Ґрьодля у с. Демня Вижня. Там у нього народився Лев Левинський-молодший. Іван Левинський став хрещеним батьком свого племінника Левка.
У 1868 році Іван вступив на будівельний відділ Львівської технічної академії (Політехніки). Його вчителем, а згодом партнером і другом був найвидатніший архітектор того часу — перший ректор Львівської політехніки, автор теперішнього Музею етнографії професор Юліан Октавіан Захарієвич. Левинський закінчив її з відзнакою у 1875 році (закінчений технік) і зостався професором при академії. Іван Левинський відкрив своє власне архітектурне бюро, керамічну студію, фабрику кахлевих печей, фабрику дахівки, налагодив виробництво плитки на підлогу, облицювальної для стін (проектував і будував із власного матеріалу). Поступово він розширив коло клієнтів, отримав більше замовлень. По суті, Іван Левинський — перша людина в Україні, яка створила прообраз корпорації.
У 1890 р. Захарієвич і Левинський скупили на південно-західній околиці міста тракт будівельних «ґрунтів» (район Кастелівки), розпочали його забудову. У 1898 р. професор Юліан Захарієвич помер. Фірма Левинського забудувала великі ділянки та групи кварталів у різних районах Львова: від медичного факультету Університету (1893-1894), Великого міського театру (1898-1900), готелю «Жорж» (1899-1900), пасажу Міколяша (1899-1901), нового залізничного вокзалу (1901-1904), українського студентського гуртожитку (1904), численних міських кам’яниць до сільських церков і народних домів.
Зумів Іван Левинський створити свою родину. Його дружина полька Марія з Броніковських; двоє дітей – син Степан і дочка Марія.
У 1898 році Іван Левинський нагороджений Золотим хрестом за заслуги з короною, найвищою нагородою в Австро-Угорщині за громадянську службу в інтересах держави. Від 1901 р. – надзвичайний професор будівництва Львівської політехнічної школи, з 1909 р. — декан факультету архітектури Львівської Політехніки. Іван Левинський – член товариств галицьких русинів – «Просвіти», «Сільського господаря», студентського товариства «Основа», патроном освітянського робітничого товариства «Поступ», членом ради Національного музею.
Пан Іван як український патріот був депортований росіянами у 1914 p. разом із численними представниками інтеліґенції. Відбував заслання у Курську, Києві, де Левинський заснував аґрономічно-технічне товариство «Праця» і збудував у Києві католицьку церкву в «гуцульському стилі».
Виявилося, що професорові Політехніка заборгувала платні на суму 33.895 австрійських корон, але ніхто не виплатив дружині проф. Левинського заборгованого. Родина зазнала великої скрути, дружина захворіла, у травні 1916-го померла. Обох дітей взяв під приватну опіку професор Обмінський.
Повернувся Іван Левинський до Львова. Та радості було мало: містом повзли чутки, що він – російський агент; за цим був бойкот його бізнесу.
За участь у листопадових подіях 1918 року на боці ЗУНР і відмову скласти присягу на вірність Другій Речі Посполитій, звільнили з роботи.
4 липня 1919 року (за два дні до дня народження) в окупованому поляками Львові 68-річний Іван Левинський, архітектор, мільйонер, промисловець почув про поразку УГА, про її єднання з радянцями – і помер від інфаркту.
Похований на Личаківському цвинтарі Львова, поле № 73. На його пам’ятнику викарбуване «Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров’ю серця».
Син Степан Левинський (1897-1946) з 1922 року виїхав зі Львова, став сходознавцем, брав участь у дипломатичних місіях на Далекому Сході, у Китаї та Японії, писав романи, мешкав у Франції. Доля доньки невідома.
Племінник, хрещеник Івана Левинського Лев-молодший став архітектором, у міжвоєнний період займався власним архітектурно-будівельним бюро; став творцем багатьох церков у містечках і селах колишньої Галичини.
