16 травня 1686 р. у львівській резиденції короля Яна Собеського підписано «вічний мир» між Польщею й Московською державою (із польської сторони — воєвода познанський, дипломат Кшиштоф Гжимултовський, із російської — канцлер і начальник Посольського наказу князь Василь Голіцин). Договір, що мав на меті протидію татарським набігам, було укладено на основі Андрусівського перемир’я 1667 р.
Річ Посполита визнала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю та Смоленськ. Поляки отримали 146 тис. руб. компенсації за відмову від претензій на Київ. Північна Київщина, Волинь і Галичина відійшли до Польщі.
Південна Київщина і Брацлавщина від річки Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин (землі Козацької республіки), спустошені турецько-татарськими й польсько-шляхетськими нападами, мали стати «пусткою» – нейтральною територією між Московією й Річчю Посполитою.
