9 травня 1109 р. у Києві упокоїлася 38-річна Євпраксія Всеволодівна — київська князівна, дочка великого князя київського Всеволода I Ярославича (1077–1093), сина Ярослава I Мудрого, сестра Володимира II Мономаха, імператриця Священної Римської імперії, дружина німецького імператора Генріха IV.
Як вийти заміж за кордон? Як потім не перетворитися на повію? Як відстояти власну гідність?
Розв’язувала ці питання онука Ярослава Мудрого – Євпраксія.
Усі казки закінчуються весіллям, а наша починається з заручин.
Уявіть собі: до убогої Саксонії прибувають верблюди, навантажені розкішним одягом, коштовним камінням, незліченним багатством. Це віно 12-літньої київської князівни Євпраксії – онуки Ярослава Мудрого. Німецькі хронікарі (Bernoldus, Ekhardus, Annalista, Saxo та ін.) оповідають про дорогоцінний посаг дочки князя Всеволода: «Дочка руського царя приїхала урочисто, з валкою верблюдів, які були навантажені розкішним одягом, дорогоцінними каміннями й взагалі незліченними скарбами».
Онука князя Ярослава народилася 1071-го року в Києві. Освіту Євпраксія одержала в київському великокняжому дворі. Дівчина рано прилучилася до західної культурної й духовної традиції: її мати, дружина князя Всеволода, була католичкою, мала родичів у королівських родинах Угорщини, Польщі, Норвегії, Франції, Візантії.
У 12 років дитя обручили з дуже немолодим маркграфом Генріхом Штаденом Довгим із Нордмарку.
Далі Євпраксія мала зростати у сім’ї маркграфа, щоб досягнути повноліття і стати його дружиною. Воно б може так і сталося, якби Генріх не забажав добитися свого права раніше. Євпраксія так люто обороняла свою честь, що родина маркграфа погодилася віддати киянку до монастиря на виховання. Дівчину розмістили в жіночому монастирі у Кведлінбурзі (Саксонія), де абатисою була сестра цісаря Генріха IV. Там вона вивчила німецьку оволоділа латиною, опанувала книжну мудрість. Року 1086 15-літня Євпраксія прийняла католицтво, ім’я своєї виховательки – Адельгейда (себто «шляхетна істота»), і пішла під вінець. Подружжя її було щасливе, але недовге, бо маркіз Генріх за загадкових обставин помер 27 червня 1087 року.
Молода, красива, бездітна багата вдова почувала себе самотньою в чужій Саксонії, тому частенько відвідувала монастир і «мала намір постригтися в черниці…». Там її красу побачив брат абатиси – імператор Священної Римської імперії 39-річний Генріх ІV. Можливо, імператора звабила краса Євпраксії-Адельгейди, а, може, переконало багатство київського князя, адже Генріх IV постійно воював із римськими папами. Папа Григорій VII навіть відлучав богохульника та розпусника Генріха від церкви. Тоді Генріх відмолював гріхи, а потім знову грішив. Відомий похід Генріха в Каноссу, де він протягом кількох днів, в лахмітті, стоячи на колінах, випрошував прощення у папи Григорія.
Генріх був найрозпуснішою людиною в Західній Європі ХІ століття. У першому шлюбі Генріх був одружений із Бертою Савойською. Майже одразу після одруження, Генріх став клопотати про розлучення, бо дружина йому огидна. При цьому в шлюбі у них народжувалися діти: 2 дочки і 3 сина. Бідолашна Берта не розголошувала пригоди чоловіка. В грудні 1087 року її не стало.
14 серпня 1089 року магдебурзький архієпископ Гартвіг у Кельнському соборі вінчав 39-річного Генріха IV та 18-річну Євпраксію-Адельгейду. Коронація імператриці Адельгейди відбулася після Різдва 1089 р. у Кельні.
Як і у випадку з першою дружиною закоханість Генріха швидко здимила. Особлива нехить до Адельгейди розвинулася після того, як батько дружини, князь київський Всеволод, не дав благословення (точніше, фінансової підтримки). Отут з’ясувалося, що Генріх – член секти ніколаїтів, які проводили «чорні меси».
Чоловік наказав Адельгейді та своєму синові Конраду брати участь у нічних оргіях, сам спостерігав за діями її ґвалтівників. Німецькі хроністи скромно зазначали, що імператор влаштовував оргії, під час яких прагнув власну дружину перетворити на повію; один хроніст писав, «испытав на себе этот культ нечестия, первое время она молчала по женской стыдливости, а когда величина преступлений победила женское терпение, она раскрыла это дело священникам и епископам». Такі зізнання Євпраксії були рівнозначні самогубству. Розгніваний Генріх IV наказав невідомо від кого вагітну дружину відправити в Італію, в імператорський замок у Вероні. Там вона в кінці 1090 р народила сина, який прожив два роки. Вже в 1093 році стало зрозуміло, що розлучення неминуче. Генріх почав звинувачувати свою дружину в перелюбах. Для цього він навіть сам намагався їх інсценувати. Відомий випадок, коли Генріх змусив одного з баронів упадати за своєю дружиною. На вимогу імператора барон призначив побачення Адельгейді, на яке в одязі барона прийшов Генріх. Коли ж Євпраксія розкрила шоу, Генріх наказав стратити барона, а дружину змусив роздягнутися і постати оголеною перед васалами (за деякими відомостями — наказав її зґвалтувати).
Євпраксія не забула долю Берти, тому не залишалася покірливою жертвою, а з почуття власної жіночої гідности і незалежності почала звинувачувати чоловіка в сатанізмі, в організації неморальних забав. Генріх кинув дружину до в’язниці, але сильна воля українки перемогла. Євпраксія змогла сконтактуватися з головним противником Генріха маркґрафинею Матільдою тосканською — відомою прихильницею Папів (вона надавала папі власне військо, відписала свої маєтки Апостольській Столиці). Матільда допомогла Євпраксії втекти з в’язниці у Вероні. За порадою Матільди Адельгейда подала Папі скаргу на Генріха IV за його жорстоку поведінку з нею. За посередництвом Матільди Євпраксія була прийнята самим Папою.
У 1094 р. в Констанці відбувався синод «pro reformanda Ecclesiae disciplina», за порадою Папи на цьому синоді розглянули скаргу української жінки Євпраксії-Адельгейди супроти цісаря Генріха IV. У молодої жінки вистачило мужності розказати про збочення чоловіка на соборі вищого духовенства. Так уся Європа узнала про ганебні вчинки Генріха ІV. Учасник і літописець синоду Бертгольд описував: «Скарга королеви Пракседи, яка втекла до Італії від свого чоловіка Генріха, прийшла на Констанцький синод. Королева призналася, що була змушувана до стількох і таких нечуваних розпусних чужолоств та оргій, що навіть вороги виправдали її втечу і вона з’єднала собі співчуття всіх католиків за такі кривди».
Але люди є люди: світом пішли найбрудніші чутки про Євпраксію. Звістка про виступ на церковному соборі дійшла і до Києва. Особливо різко її засудила церква. Євпраксію оголосили «волочайкою», тобто шльондрою. Навіть сьогодні в давньоруських билинах і легендах вона фігурує як «волочайка».
Імператора відлучили від церкви, піддали анафемі й позбавили престолу. Звісно, колишній чоловік не міг простити цього. Його агенти-кілери усюди вистежували Євпраксію. Довелося їй переховуватися в Італії, Угорщині, нарешті в Києві. Після смерті Генріха Євпраксія стала вдовою і в 1099 році «блудна дочка» прибула до Києва.
У 1106 році Євпраксія змогла піти до Андріївського монастиря на Печерських пагорбах, який заснувала старша сестра Євпраксії – ігуменя Янка Анна Всеволодівна, де вона започаткувала найпершу школу для дівчаток. Через 3 роки, 9 травня 1109 року колишня імператриця померла.
