16 жовтня 1936 року упокоївся скромний сільський священик, 73-річний Тимотей (Тимофій) Бордуляк. Чесна відповідальна людина, українець.
Народився він 2 лютого 1863 року в селі Бордуляки, заснованому далеким пращуром (як кажуть в Одесі «імені мєнє»), Бродівського повіту (тепер району Львівської області) в селянській родині. Родинна легенда розповідає про далекого предка, козака у Богдана Хмельницького, який брав участь у битві під Берестечком. У бою був тяжко поранений, але зумів лісами вибратися до людей, які допомогли й вилікували. Тут він і залишився, одружився і побудував собі хату в лісі, а його нащадки утворили село Бордуляки.
У родині Гната і Єви Бордуляків (дівоче прізвище Єви – Кузик) було семеро дітей – Тимотей (Тимофій), Віктор, Лука, Григорій, Андрій, Марія і Ганна.
Дитинство майбутнього письменника проходило серед гарної сільської природи. Змалку Тимотей допомагав домашнім пасти худобу, любив ходити в ліс по всякі ягоди та гриби.
У селі школи не було. Коли хлопцеві минуло сім років, пішов здобувати освіту в містечко Станіславчик. Кожного дня проходив пішки густим лісом понад п’ять кілометрів. У листі до Осипа Маковея Т. Бордуляк згадував, як одного зимового вечора разом із гуртом школярів, повертаючись додому, почув вий вовка. Діти кинулися навтьоки, а він, найменший, відстав і залишився сам. «Не знаю, як довго я біг, – згадував він, – но вкінці опустили мене сили, опустила притомність, я впав на сніг і так лежав в лісі край дороги, аж поки родич, повідомлений другими хлопцями про се, що сталося, не виїхав до мене і ледве живого забрав на сани». Закінчив Бордуляк початкову школу в 1876 році. Все літо готувався і восени успішно склав іспити до єдиної на Львівщині української гімназії. Потім був Львівський університет і, як тоді пани сміялися: «українцю дорога або в хлопи, або в попи».
У 1888 році Т. Бордуляк закінчив університет, одружився з дочкою священика Антоніною Косович, вони мали 4 дітей — Тит, Наталя, Віктор, Марія. Тимотей Гнатович висвятився на священика, дістав право вчителювати в школі і в липні поїхав у село Утіховичі на Перемишлянщині. До парохії входили три села, три церкви й школа: став греко-католицьким священиком і сільським вчителем. 
Тимотей Бордуляк був поліглотом, знав більше 10 мов: арабська, грецька, італійська, латина, німецька, польська, російська, сирійська, староєврейська, угорська, українська, французька та халдейська мови. Перекладав твори Софокла, А. Данте, Цицерона, І. Тургенєва, Г. Гейне, Г. Сенкевича, Н. Лендау та ін.
Отець Тимотей був ординаторським шкільним комісаром, містодеканом Козлівського деканату, радником Митрополичої Консисторії. Під час Голодомору 1932-1933 років на Сході України разом із Іванною Блажкевич організував збір збіжжя на допомогу голодуючим.
До останнього дня потихеньку писав оповідання та повісті про галицьке село, сонети про «пропащу силу». Тих пропащих і зараз немало:
Є на Русі-Україні
Перевертнів сила,
Котрих очі тьма кромішна
Грубо засліпила.
Вони: святощі народні болотом обкидають,
Рідну мову, рідне слово люто зневажають
Одним із перших Бордуляк описав трудову еміграцію в оповіданні «Іван Бразілієць». Доведений злиднями Іван кинув «самітню нивку» і поїхав на чужину, повіз свої злидні за океан. Коли повернувся, побачив, брати калічать один одного за невпорану землю.
