– Вот ведь как вульгарна – «казаліст»! Нет уж, эта блаґародный «каприфоль», – набирала Софочка мою Хомівну.
– Дівчата, ви ж бачили: не я почала суперечку, – виправдовувалася подружка. – Я сказала, що зацвів козолист, так у нашому селі цей кущ звуть. І цвіте гарно, і листок пахучий, і кози шанують смак листя: стають дибки, геть усі галузочки об’їдають. А Софочка підняла бурю в тазику – бач, слово не благородне.
– А ви ж обидві маєте рацію, – щось мене за язика смикнуло. Одвіку чагарник із запашним листям українці величають козолистом, деревником, жимолостю. І в Давньому Римі італійці чинили так: називали кущ капріфоль ( від лат. Capra – коза, Folium – лист). До речі, тоді й народився букет «чисто козячих» слів:
– Наприклад, шляхетне слово Капрі, коли люди відкрили острів диких кіз, то назвали його Капрі від лат. Capra – коза.
Рибалки цього острова підкочували штани до середини гомілки, щоб не намочити довгий одяг, так з’явилися короткуваті штани «капрі» також звідси. Саме на острові Капрі італійський кутюр’є Еміліо Пуччі винайшов модель літніх штанців і запровадив ідею у маси.
Козлячий сленг подарував нам музичний термін, пов`язаний із вибриками цапів – каприччіо – інструментальна п`єса примхливого характеру.
– Ну, що, дівчата, козолист і капріфоль – слова-близнюки? Значить, мир?!
