– Оце почитала я про прізвища і згадала себе малою. Сиділа я за партою з Котькою Виштаком. Чому таке прізвище? І він цього не знав, і вчителя питати боявся. Ти часом не знаєш?
– Та трохи знаю. Видно, пращури твого Костя з Поділля. Там здавна селяни, поганяючи коней, кричать «віштя!». Звідси прізвища Виштак, Віштак.
– Оце й усе? А, знаєш, прізвисько у Виштака було Вака. Якось Котька запізнився зі здаванням зошита, тому хутенько надряпав на обкладинці – В. К.
– І що це ти написав? – гримнув Яків Степанович.
– Ва Ка – Виштак Кость. Так і зостався на все життя Вакою, а це я прочитала, що «вака» – іспанською «корова». Ти ба – з дитинством зустрілася!
