Високий, голий цибик (цибух) із квіточкою на маківці нагадував мені сусіда Івася – худющого, довгоногого підлітка з непокірною кучмою на голові. Недаремно ж його кличуть Циба, Цибатий!
Ці слова так запахли мені молодою зеленню цибулі, навіяли спогад. Як бабусечка сидять на городі, тримають окраєць хліба та квітконосну стрілку цибулі; їдять і приговорюють:
– І як я цибики люблю!
– Хіба можна таке любити? – думала я, але помовчувала.
Сьогодні знаю, що після голодоморів і не таке полюбиш, а цибики добре зміцнюють імунну систему.
До речі, і слов’янські, і романські мови схожим словом називають цей овоч:
українська цибуля
білоруською цыбу́ля
польською cybula.
Зрештою, цей овоч має майже спільне звучання у багатьох романських мовах:
ісп. cebolla,
італійською cipolla, звідси Чіполліно чи Цибулино,
німецькою Zwiebel,
порт. cebola,
фр. Ciboule.
І всі вони походить від латинського слова caepulla (caepula), зменш. від caepa (cepa), коріння якого означає брати, хапати, тримати. От тільки у росіян побутує воєнізоване слово «лук».
