– Гляжу я: дак все ваши казАкі билі галадранцямі. Школьнікі все знают: «Шапка-бирка, зверху дірка». Какой із бамжа гетьман? Вот у нас спакон веков билі царі – галубая крофь, не чіта вашим самазванцам! – почала задиратися Софочка.
– Бомжі? Голодранці? Та хоч ти їй що-небудь скажи! – апелює до мене Хомівна.
– І коли ж то у вас з’явилися царі?
– Калі? Калі? Вам би тока калоть – да тисячелетиямі!
– Софочко, князі Московські – були до Івана Грозного (1533-1547), аж поки він сам себе не проголосив царем у 1547-му році. Отже, ваші царі-самозванці. А у нас князі найдавніших родів обиралися козацтвом і були роди, що дали Україні сузір’я гетьманів. Наприклад, князі Ружинські. Скільки Ружинських було гетьманами – на руці пальців не вистачить.
– Та ти шшо! – вигукнула Хомівна, – говори, я пальці закладати буду…
– Здавна ружею, рожею українці називали троянду, у деяких місцевостях мальву. Квіткою було містечко Ружин (біля Ковеля) серед Волинських лісів. Родове гніздо князів дало їм прізвище – Руженські. Одні виводять рід від князя Володимира Великого, інші – від кн. Олександра Наримунта Гедиміновича, онука князя Гедиміна. Родоначальником вважається князь Іван Михайлович Ружинський (ХV ст.). Його син Остафій (Євстафій, Остап) Іванович Ружинський з юних років подорожував, навчався і служив у Франції та Німеччині. У 1514 році його вперше обрали гетьманом і упродовж 20 років (з перервами) його переобирали. Князь Остафій Ружинський був мудрим військовим: він реформував козаків у 20 полків, у сотні, запровадив однострої, єдине озброєння для всіх козаків. Загинув у 1534 р.
Сина Остафія – Михайла Остафійовича козаки обрали гетьманом Війська Запорозького у 1584 р. Через місяць гетьман повів січовиків на Перекоп. Наступним був похід під командуванням князя Ружинського на річки Кальміус i Берду, на сучасному Донбасі. Так козаки приєднали до України території, що належали свого часу Київській Русі. Після рішучої перемоги М. Ружинського на Кальміусі і Берді основне військо повернулося на Січ, проте на тих територіях були залишені прикордонні загони, що створили власні поселення. Михайло Ружинський був гетьманом до 1587 р., помер після 1592. Разом із дружиною Раїною Миско Ружинські виховали трьох синів, трьох гетьманів: Богдана, Миколу та Кирика.
Онук Остафія Богдан («Богданко») Михайлович – гетьман Війська Запорозького (1575–76). Його першим польські королі почали величати «гетьманом низових козаків», Польська королівська влада надіслали Богдану Ружинському усі клейноди – булаву, бунчук, знамено. Була й королівська грамота, яка описувала кордони козацької республіки від Трахтемирова до пониззя Дніпра, все що “добуто працею гетьманською і кров’ю козацькою…”. Богдан Ружинський загинув, здобуваючи татарську фортецю на Дніпрі — Аслам-Кермен у 1576.
– Чи не про нього ти робила радіопередачу? Як гетьман у чорнім оксамиті шукав свою дружину, схоплену людоловами. От я тоді наплакалася!
– Микола Остафійович Ружинський — брат Кирила та Богдана, низовий гетьман, змінив батька на посаді кошового отамана Війська Запорозького (1587).
Наказним гетьманом (1588) був брат Миколи та Богдана – Кирик Остафійович Ружинський.
Роман Кирилович Ружинський (1575—18 квітня 1610) — син Кирика, гетьман військ Лжедмитрія II (1608). У 1609–1610 роках брав участь у поході польських військ на Москву.
А сестра трьох гетьманів Маруша була гетьманшею (дружина гетьмана Війська Запорозького К.Косинського).
Відома Софія Ружинська теж мала бойовий характер: 1608 року на чолі загону з 6000 піхотинців та кіннотників приступом взяла замок князів Корецьких у містечку Черемошному.
– Так хто ж самозванець? Де Ви бачили бомжів? – тихо, мертво – Софочка укоськалися.
Залишити відповідь