19 листопада 1989 р. Київ був нафарширований ментами та особами у цивільному, бо з цвинтаря концтабору №16 біля с. Кучине Пермської області, Росія, поверталися в рідну землю тлінні рештки членів Української Гельсінкської групи, політв’язнів:
Юрія Литвина,
Василя Стуса,
Олекси Тихого.
Організатором перепоховання був письменник, Володимир Шовкошитний.
Хоч усі дороги були перекриті, але осіб із 300 із забороненими прапорами та корогвами їх зустрічали в аеропорту Бориспіль. Валентина Стус злетіла на машину, упала на ящик і заклякла. Сини Олекси Тихого голубили ними зроблену домовину. Крізь сніг, крижаний вітер процесія йшла з Бориспільського аеропорту в Київ. На автобусі – катафалку – на чорному тлі напис: «Несіть мене, лелеченьки, мертвого додому».
Ніч побратими провели у церкві на Куренівці, потім – Софіївська площа. Море людей проводжало нескорених, серед них 16-річний поет Юрко Нога.
Національні Герої України спочили на Байковому кладовищі м. Києва біля побратима Івана Миколайчука, пізніше до їхнього гурту пригорнувся Іван Світличний.
Лелеченьки
Олександр Білаш – Дмитро Павличко (к\ф «Сон»)
З далекого краю
Лелеки летіли,
Та в одного лелеченьки
Крилонька зомліли.
Висушила силу
Чужина проклята,
Візьміть мене, лелеченьки,
На свої крилята.
Ніч накрила очі
Мені молодому,
Несіть мене, лелеченьки,
Мертвого додому.
