Напередодні Першої світової 14 міст України мали трамвай.
Про необхідність електричних трамваїв заговорили у Олександрівську на початку ХХ століття. Місто було невеличким, усього 24 тисячі мешканців, але з’явився проект трамвайної гілки довжиною у чотири версти від вокзалу Олександрівськ-І до Малого ринку. Компактне містечко городяни обходили пішки, а, хто дуже поспішав, то на площі Качельній (пізніше Пушкіна, нині майдан Волі) перед одноповерховими будиночками була стоянка драгалів-візників. Для шанувальників платного інтиму поряд була ще стоянка: ховалася серед дерев скверу “Ротонда” (у народі “Дуньчин сад”, на місці літнього кінотеатру ім. Леніна).
29-30 вересня 1913 року, коли Олександрівськ відвідали бельгійські інженери. Вони розглянули проект капіталіста Нібура з’єднати електричним трамваєм місто з санаторієм «Олександробад» (Малозьомівка, нині територія порту). Міська управа розглянула це питання. Але історичні катаклізми заставили забути цю тему.
З початком будівництва Дніпрогесу постало питання транспорту для мас, бо містечко росло: у 1929 році населення Запоріжжя і Павло-Кічкасу (Правий берег Дніпра) нараховувало 82 500 осіб. У той час конку з 1926-го року замінили автобуси й таксі, які курсували зі старої частини Запоріжжя (від пл. Свободи) до площі Дніпробуду (пл. Леніна), потім через Кічкаський міст до висилку енергетиків. Спеців обслуговували службові емки. Гегемон на Правий берег доставляв Кічкаський паром. Коли ж Кічкаський міст демонтували, пароми перестали ходити, транспорту явно не вистачало.
У 1930 р. почалася прокладка трамвайної магістралі від Південного вокзалу, через Шенвізівський міст, старе місто, Вознесенівку до греблі ДніпроГЕС. Студенти педінституту (Яр Славутич, Михайло Масютко) підпрацьовували на реконструкції мосту.
11-кілометрову лінію (пл. Волі-Дніпробуд) будували працівники Дніпробуду.
Восени 1931 р. 30 комсомольців міста направили на навчання Харків набувати вміння водити трамвай. Вивчали немало: від математики до політграмоти. 
17 липня 1932 року о п’ятій ранку почав курсувати трамвай № 1 за маршрутом Дніпробуд – пл. Волі; водій – харків’янин Яків Куцевіл; першими пасажирами були ударники Дніпробуду. Живлення здійснювалося від однієї тягової підстанції, тому більше вагонів пустити не представлялося можливості. На маршруті було 7 дерев’яних вагонів. Водіями здебільшого були чоловіки, а кондукторами – жінки. У вагонах знаходилися кондуктори з сумками через плече для грошей і рулончиками квитків різної вартості і кольору. До реформи 1944 року вартість квитка залежала від кількості зупинок, у середньому 3 копійки.
За перший день роботи було перевезено 10 тисяч людей. У перші дні експлуатації трамвая на зупинках скупчувалися величезні маси народу, які прагнули прокотитися. Вагони відходили кожні 8 хвилин, але не могли справитися з величезним пасажиропотоком. Постало питання про будівництво другої черги трамвая – від Площі Волі до Південного вокзалу-1. Будували вдень і вночі – і вже 7 жовтня 1932 р. трамвай №1 пішов від Південного вокзалу.
30 вересня 1934 р. у Запоріжжі почався регулярний рух трамваїв через греблю, маршрут № 4.
Один-єдиний дерев’яний вагон курсував від Будинку громадських організацій до Механічного заводу. Він працював від 6-ї ранку до 1-ї ночі з інтервалом у 30 хвилин.
З приходом до міста гітлерівських окупантів було відновлено рух трамваїв між старою і новою частинами міста. Цим маршрутом курсували трамвайні вагончики у будні з 5 до 8 години ранку і від 4 до 8 години вечора. У неділю трамвай курсував з 5 ранку до 8 вечора (газета «Нове Запоріжжя» 04.08.1942 р.).
Залишити відповідь