Давним – давно жило семеро братів – семеро днів. Жили собі брати поживали, просто були днями, про які говорили: «дасть Бог день, дасть Бог пищу, якось та й буде». І той вираз «були днями» породили словечко «будень».
А коли хтось із братів задумувався: хто він і для чого, його брати жебоніли:
– Ти теж день, ти ж день…., – тому й отримали брати спільне прізвисько – Тиждень (ти ж день). З часом кожний брат отримав власну назву дня, ім’я.
Перший відповідав за святий день, коли нічого не робили, тільки до церкви ходили. Оскільки ніякого діла не мав народ його Не-ділею звав.
У 1321 році брати перестали бути рівними, бо 7 березня вперше неділю офіційно в Європі оголосили неробочим (червоним) днем.
– Віднині я – старший брат, бо я – вихідний. У неділю гріх працювати; люди святково одягаються та здійснюють хід, виходять із дому до церкви, до родичів, у походи. От від слова хід: я – вихідний.
– А ми ж хто? – похнюпилася дрібнота.
– Ви? Ви були і є буднями – заявив найстарший брат…
З того часу навіть одяг отримав свої імена: святковий – «на вихід» або «вихідний»; у І. Франка читаємо «празднична одежина»; а повсякденний одяг назвали «буднім».
Та за часів окупації в Україні кріпаків гнали на панщину навіть у неділю, і тільки 5 травня 1797 р російський цар Павло I заборонив поміщикам змушувати селян працювати у вихідний. У цей день усі мали відвідувати храми, адже церква – найкращий вихователь покірних рабів.
А радянське безбожжя відкоригувало календар. 27 серпня 1929 р. у СРСР зник єдиний для всіх «червоний день календаря». У країні було скасовано семиденний тиждень, замість нього впроваджено п’ятиденку «непрерывку»: на 5 робочих днів припадав один вихідний. Замість єдиного вихідного дня у неділю (щоб менше по церквах вешталися) було запроваджено «плаваючий», кому який день випаде. А ще ж суботники вигадали, недільники. Правда, з’явилося симпатичне порівняння «радіє, як повія суботнику (недільнику)».
26 червня 1940 р. (за рік до початку війни з Німеччиною) Указом Президії Верховної Ради СРСР у країні були запроваджені восьмигодинний робочий день; семиденний робочий тиждень (без вихідних) і кримінальну відповідальність за запізнення на роботу більш ніж на 21-у хвилину. Скасовано відпустки.
Про перший за п’ять років вихідний день (10 травня) радіо оголосило увечері 9 травня 1945 р.
У 1966 році у СРСР 8 березня став неробочим днем. У день свята з гінекологічною орієнтацією стали традицією велика керована пиятика та розгрібання у крамницях подарункового непотребу.
Шостий день тижня заволоку-заброду звали імпортним іменем – Субота від слова «шабат», звідси словечко закарпатської говірки «сабатка» (субота); слова – шабашка, шабашити… І презирливе «шабес гой» – той бідака, не іудей, якого наймали на найбрудніші суботні роботи. Вирази «субота – не робота», (бо мало хто цього дня був тверезим), «субота – короткий день» навіяли радянському уряду геніальну думку…
7 березня 1967 року у СРСР постановою ЦК КПРС робітників перевели на 5-денний робочий тиждень із двома неробочими днями. Після цих державних рішень суботній день у позу став і закомизував:
– Я – теж вихідний, червоний день календаря.
Як бачите, здавна так ведеться, що навіть із рівних братів хтось у «рівніші» пнеться.
