6 березня 1851 р. упокоївся 63-річний російський композитор Олександр Аляб’єв, чиє ім’я пов’язане з Україною.
Родовий дворянин, син віце-губернатора Тобольська отримав прекрасну освіту у Московському університеті. Мав власний салон, писав французькі романси, вальси; грав на фортепіано й у карти, але, коли почалася війна, пішов добровольцем. Аляб’єв Олександр військову службу починав у Третьому українському козачому полку у Білій Церкві. Пройшов усю війну: був пораненим, мав нагороди, дослужився до полковника. Після відставки писав опери, мав зв’язки з декабристами. Після розгрому декабристів уряд шукав приводу для арешту Аляб’єва. У березні 1825 р. його таки арештували й звинуватили у вбивстві партнера під час гри у карти. Хоч доказів не було, три роки його тримали у в’язниці, потім чесний суд позбавив композитора чинів, дворянства, вислав у Сибір.
У засланні О. Аляб’єв написав свої шедеври – романси «Вечірній дзвін» на слова І. Козлова, «Соловей» (1826) на слова О. Дельвіга.
Після повернення О. Аляб’єв першим із російських композиторів почав збирати й обробляти українські пісні. 1832 року з вченим-енциклопедистом Максимовичем підготував збірку на 25 народних пісень, співав їх у салоні генерала Олександра Засядька. На вірші Михайла Максимовича створив романс «Мрія».
У 1840 р. він одружився з давньою знайомою, власницею Пущинської садиби Катериною Офросимовою (уроджена Римська-Корсакова). Своїх дітей у Аляб’євих не було, але вони опікувалися Леонілою Пассек (сестра історика Вадима Пассека), яку майбутня дружина композитора взяла на виховання у 1831 р.
Портрет Олександра Аляб’єва виконав Василь Тропінін, український художник кріпак пана Моркова з Поділля.
До кінця життя композиторові було заборонено з’являтися в Москві та Петербурзі, не показуватися на публіці: ні на концертах, ні в театрах, ні на зборах.
