Найменшого сокола в народі називали мишоловець, згодом той, хто полює на мишей, трохи відредагував назву миш-ливець – мисливець. Офіційна назва хижака – боривітер степовий (Falco naumanni) – (діалектні назви – вітролом, вітряк, трепещук, гонець, мишоловець, свистун, пустельга). Літературну назву маленький сокіл отримав за звичку довго «висіти» в повітрі, тримаючись на одному місці проти вітру (ніби переборюючи його). В Україні рідкісний птах, зник на гніздуванні, належить до Червоної Книги України (статус-найменший ризик). Сьогодні у природі залишилося лише 2 пари рідкісних соколів – маврикійських боривітерів.
У таборі соціалізму тільки одиниці могли дозволити собі бути Людиною, йти проти вітру, переборювати його. Таким Боривітром була художниця, дисидентка Алла Горська. Навесні 1967 р., коли в Києві не було жодної роботи для Горської, вона з чоловіком Віктором Зарецьким, друзями-художниками (Галина Зубченко, Борис Плаксій, Григорій Пришедько, Василь Парахін) та Надією Світличною подалися до Маріуполя. Там вони за два місяці (травень-червень) створили оздоблення інтер’єру ресторану «Україна» двома мозаїками: «Дерево життя» (35 квадратних метрів) та «Боривітер» (18 метрів). Панно «Боривітер» – стрімкий лет сокола.
Маріупольським шедеврам Алли Горської прийшов кінець… Після вбивства Алли Горської (1970) «Дерево життя» замурували цегляною кладкою.
«Боривітер» Алли Горської зруйновано під час обстрілів російськими військами у тимчасово захопленому Маріуполі.
Фото Івана Станіславського.
