– Стряпчій? Етта кто? – мітингували Софочка, яку мої сусідки величають «три краплі інтелігентності» – помню фільм «Стряпуха», кухарка по-вашиму. Дак кухар – етта стряпчій. Что лі? Пачіму я слова ні фстрічала?
– Все нормально. Це слово – історизм, термін в сучасному житті не зустрічається, – мушу відгукнутися. У давній Русі слово «стряпать» – означало робити щось повільно, ретельно.
– Ясна, дєлать с чуфствам, толкам, расстанофкай? – вставляють Софочка.
– У московському царстві стряпчі служили при дворі: вони приносили особливу клятву, стряпчі несли військову службу, мали найкращу зброю, отримували платню (жалованіє) вище за платню дворян московських. У 1686 р. було 1893 стряпчих.
Коли московські царі вінчались на царство, вони тримали в правиці скіпетр, який перед царем несли особливі стряпчі. Були стряпчі-господарники: стряпчий з одягом, стряпчий з ключем, стряпчий конюх…
– Ясна, етта – царскій придворний. Да?
– Так, царський слуга, дворцовий чин, але час рікою тече, вносить зміни. З 18-го століття – це чиновник у судових закладах, який здійснював правовий захист казенних інтересів: повітовий стряпчий (помічник прокурора з карних справ), губернський стряпчий казенних справ (здійснював нагляд за справами скарбниці). Губернський стряпчий карних справ. У час існування судових поєдинків (дуелі) стряпчі виконували роль секундантів.
– Сікундантаф? Ви аткриваєте мнє Амеріку!
– З часом з’явилися присяжні стряпчі (повірений з правом на ведення справ у комерційних судах). Рос. терміну «стряпчий» відповідає англ. Соліситор.
Головне зображення: Володимир Маковський. Стряпчий. 1889 р. Національний художний музей Республіки Білорусь.
