Cвобода слова

Тихо, як у вусі, сонечко, самоізоляція. І раптом постріл Хомівни: «Сидиш!?»
– Сидю…
– А я перед Софочкою маю у Сірка очі позичати?
– До чого тут Софочка?
– Як до чого? Я ж наче ще не вмерла в Україні, маю право дихати свіжим повітрям хоч у дворі? Виповзла раненько, влаштувалася на парапетику городчика – млію на сонечку. За півтора метри від мене Софочка сидять. Обидві у намордниках, із аусвайсами. Цирк та й годі
– Вот ви укрАінци странниє, – зачинає вона, фсьо праводітє експірімєнти с правописанієм: нікак ні уймьотісь – слітна пісать ілі раздєльна.
– Господи Боже! З якого дива ти зацікавилася нашою граматикою?
– Дак інтірєсна. Да вибароф ви гаварілі: «Клоун нада?». К лєту адумалісь: «клаунада!». А чіріс гот сідім на жілєзнай пірілке (лавачькі-та спьорлі), прячімся ат паліциі і думаю ета: «Клоун ада».
– А ти ж їй шо?
– Я? Нагадала їй, що маємо свободу слова; навела історичний факт. Коли у Парижі мали поставити п’єсу, де вільно трактовано образ Катерини ІІ, Микола І обурився. Французи відповіли, що у них свобода слова. “Добре! Тоді я пришлю 300 тисяч глядачів у сірих строях!” Звісно, у них була свобода слова, але п’єсу так і не показали.