– Пиндосы думают запугать нас санкциями? Как бы не так! – царювала Софочка. Моя Хомівна зиркнула в мій бік (переконалася, що я на посту) і видала:
– Піндоси – це ваше слово?
– Канечьна, наше.
– І звідки ж ви його взяли?
– А это умища наших программистав. PIN & DOS – мы ведь гаварим «пин код», – торжествувала Софі. Погляд Хомівни в мій бік означав команду «Плі!» – от і вступаю:
– Програмісти – клас! От тільки чи були вони в Греції 2-3 тисячоліття тому?
– В какой такой Греции? – не зрозуміла Софочка.
– Ну, у Давній Греції, де є гора Пінд і її жителі – підноси. Добре, не погоджуєтеся на греків, згадаємо “Енеїду” Івана Котляревського:
– А се сап’янці-самоходи,
Що в них ходив іще Адам;
В стариннії пошиті годи,
Не знаю, як достались нам;
Либонь, достались од пендосів,
Що в Трої нам утерли носів,
Про те Еней зна молодець;
Сю вещ, як рідку і старинну,
Підносимо царю Латину
З поклоном низьким на ралець.
– От-от, – вставила Хомівна, – де ж тут «великий, магучий»?
