Олексі́й Венеціа́нов народився 7 (18) лютого 1780 р. Батько Олексія – грецький купець із Ніжина Фармакі-Венеціано, мати – українка. У Греції вони звалися Міхапуло-Прок або фармако-Прок. Прадід художника Федір Прок з дружиною Анжелою і сином Георгієм приїхали в Росію в 1730-1740 рр. Там і отримали прізвисько Венеціано, що пізніше перетворилося на прізвище Венеціанов. Батько Гаврило Юрійович займався торгівлею: продавав кущі смородини, цибулини тюльпанів, а також картини. Талановитий хлопчик навчався живопису самостійно, потім у приватному московському пансіоні. Після переїзду до Петербурга – у українця Володимира Боровиковського.
Його пензлю належить портрет Євгена Гребінки та А. Мокрицького.
Щоб заробити на хліб, Олексій служив у Петербурзі чиновником.
Олексій Гаврилович одружився з Марфою Опанасівною; у них з’явилося двоє дочок: Олександра та Феліцата. У 31 рік він отримав звання академіка. У 39 років Венеціанов залишив службу і оселився з родиною в селі. Продовжив розробку «селянського» жанру, Олексі́й Гаври́лович заснував першу в імперії приватну малювальну школу, в якій безкоштовно жили та навчалися таланти з народу. Тут здобули освіту понад 70 осіб, допомагав Венеціанов талановитим кріпакам дістати волю. У влаштовуванні доль учнів активну участь брав В. Жуковський.
Серед учнів О. Г. Венеціанова був талановитий живописець Григорій Сорока, кріпак поміщика Н. Мілюкова. Коли Григорій дізнався, що пан готує йому долю садівника, Сорока покінчив із собою. В 1829 р. О. Венеціанов отримав звання придворного живописця. У ті часи він створив портрети М. В. Гоголя (1834), В. П. Кочубея (1830-е).
У 1837 році Іван Сошенко познайомив Тараса Шевченка з Венеціановим. Саме завдяки Венеціанову відбулося знайомство Тараса з Брюлловим. Він особисто клопотався про звільнення поета з кріпацтва. Шевченко змалював образ Венеціанова у повісті «Художник».
Олексій Венеціанов не встиг випити чашку чаю, коли в двері увійшли кучер Григорій Лаврентьєв і селянин Агапій Богданов. “Коні готові, Олексію Гавриловичу. Що накажете вантажити?” “Візьми валізу зі зразками, більше речей у мене немає”. Художник обернувся до дочки, благословив; цілуючи, сказав: “Не проводжай мене, Сашурушка!”. Григорій підхопився на передок, поруч із ним сів Агап. Венеціанов помахав дочці, і дзвіночок задзвенів … Кучер відпустив віжки, і на вибоїні його викинуло в замет. Збожеволілі коні летіли все швидше. Кибитку завалило набік і нещадно кидало в усі боки. Венеціанов із останніх сил зумів схопити віжки, але його потягло по землі, б’ючи об дерева. Після могутнього удару рукавичка зіскочила з руки, і тіло відкинуло вбік … 67-річний Венеціанов був мертвий. Трапилося це 4 (16) грудня 1847 р. у селі Піддуб’є Тверської губернії. Так упокоївся Олексі́й Гаври́лович Венеціа́нов, художник, учасник викупу Т. Шевченка з кріпацтва, один із основоположників побутового жанру в українському живописі, академік Петербурзької Академії Мистецтв (з 1811). Будинок, у якому жив Венеціанов, у 1953 р. розібрали та відвезли якомусь чиновникові на підмосковну дачу.
