Валентина

Ах, як Валентина хотіла бути молодою! Скільки разів змінювала в паспорті рік народження. Ні, дати 18 квітня (1 травня), міста Києва вона не змінювала, тільки рік: 1889 – 1894-1899 і навіть 1904. Кажуть, зійшлися на даті 1899. Начебто у цей день народилася блакитноока полум’яно руда киянка Валентина Саніна. Та, якій Олександр Вертинський присвятив шедеври: «Буйный ветер», «За кулисами», «Это все, что от Вас осталось».
Киянка, дочка дуже небідних батьків закінчила гімназію, драматичні курси. У 1917 р. загинули батьки і Валентина переїхала до Харкова. Виступала на сцені. Якось суфлер Волинський повів Вертинського у підвал кабаре при Будинку актора. Було рано: дев’ята вечора, на високій табуретці біля стійки сиділа молода красуня. Познайомтеся, Валентина Саніна. Жінка розглядала П’єро, він же зрозумів, що загинув…
Вертинський згадував: «На меня медленно глянули безмятежно-спокойные огромные голубые глаза с длинными ресницами, и узкая, редкой красоты, рука с длинными пальцами протянулась ко мне. Она была очень эффектна, эта женщина. Ее голова была точно в золотой короне…» Сумний П’єро побачив пухнасту ангорську кішку у чорній сукні з кришталевим хрестом і втратив голову, а вона дозволяла милуватися собою, користувалася Вертинським. Він писав: «Ты ушла на свиданье с любовником, я снесу, я стерплю, я смолчу», «Послушайте, маленький, можно мне вас тихонько любить?». Тридцять років поет зберігав її листи, зітхав: «Как от вас кружилась голова…»
Була війна, яка швидко гортала сторінки біографій: «на вокзале прощальный поклон» – він поїхав на гастролі в Одесу, вона з вузликом власноручно шитих сукенок – у Севастополь. Там, на вокзалі, до Валентини підійшов офіцер Георгій Шлеє, запитав, чи не на нього вона очікує. І вони пішли разом до кінця: Крим-Греція-Італія-Франція-США. У Парижі вона виступала в кабаре «Кажан», познайомилася з трупою Дягілєва.
У 1923 р. до Нью-Йорка приїхало подружжя Шлеє, Георг став Джорджем. Він вдало грав на біржі, вона – працювала манекенницею. Американки, які не вміли шити одяг і носити його, були вражені: Валентина шила для себе театралізовані шати, вміло подавала себе. І от з’явилася майстерня «Валентина», згодом – «Валентина і Соня», у 1928 р. на Медісон-авеню салон «Валентина гаунс» («Сукні Валентини»), чиїм символом став описаний Вертинським кришталевий хрест. Ефектна простота майстрині скликала клієнток, відомих актрис.
Відомий дієтолог Гейлорд Хаузер привів до Валентини Грету Гарбо. Дивовижно, що жінки були зовні схожі. Правда, обличчя нелюдимої, сором’язливої шведки було зліпком «зі снігу та самотності». Валентина добирала одяг, зачіски та аксесуари для Грети, вони подружилися. Все добре, але… у салоні своєї дружини Джордж Шлеє за шторою побачив оголену Гарбо – і познайомився з нею. Трикутник! Джордж лежав у лікарні: одна навідувала вдень, друга – увечері. На вечірку ідуть утрьох: одяг дам абсолютно однаковий: білі блузи, темно-сині спідниці. «Я не хочу йти з родини, у нас так багато спільного! − казав Джордж: «Та й Грета не хоче заміж…» Смішно? Сміх крізь сльози, бо чоловік веде фінансові справи Грети Гарбо, супроводжує її по Європі. Так було двадцять років. Грета продала свій будинок, купила на четвертому поверсі квартиру в тому ж будинку, де жили Шлеє (на сьомому поверсі).
Георг Шлеє помер у 1964-ому на руках Грети Гарбо в паризькому готелі Crillon. У нього був серцевий напад, лікарі мали надати допомогу, але вони брали автографи у кіно діви, їм було не до хворого. Всі статки Шлеє заповів коханці, знав, що дружина – сильна жінка – не пропаде.
Вона не пропала, дожила до дев’яноста (чи до ста?). Збирала колекцію живопису та меблів. Валентина Саніна померла в Нью-Йорку 14 вересня 1989 р. Похована поряд із Джорджем Шлеє.
Грета Гарбо пережила суперницю майже на рік.