– От дурна залізяко! – бурчать Хомівна, – все їй не так. Ясно пишу: «банкомет», а вона править «банкомат».
– Та вгамуйся ти! Чого з компом воюєш?
– Бачиш, я звернула увагу на оголену рекламу українського туризму на картині Іллі Рєпіна «Запорожці». Це ж банкомет, той, хто здає карти.
– Твоя правда, полотно – реклама для затятих картярів, яких у ті часи було в Європі немало. Справа в тім, що в царській Росії азартні гри забороняли з давніх часів, бо великі програші сприяли зростанню злочинності. Так, закон від 1649 р. наказував поводитися зі злісними гравцями, як зі злодіями, тобто бити батогом і рубати їм руки і пальці.
– В Україні такого не було. Згадайте оголеного картяра на енциклопедичній картині Іллі Рєпіна! Козаки у карти грали чесно, але банкомети-картярі мусили мати оголений торс, аби карти ненароком не опинилися за пазухою чи в рукавах.
13 років працював автор над полотном, ретельно добирав моделі. Напівоголений запорізький вояка (за сумісництвом картяр-банківник) — це приятель Рєпіна та Яворницького, викладач народної школи у Катеринославі (нині – Дніпро) Костянтин Дмитрович Білоновський. Продумував Ілля Юхимович усі дрібниці: під пахвою у банківника підказка – колода карт.
